Цей чоловік щороку ближче до осені на якийсь час покидає свій комфортний будинок у Пізі (провінція Тоскана), професорські обов’язки, улюбленого коня Кука і їде до України, аби глибше пізнати наш народ.

Даніло Збрана – професор філософії, історії та італійської філології Інституту імені Ніколо Пізано, президент культурного Центру “Італія – Україна”, голова об’єднання італійських літераторів та один із організаторів поетично-культурного гуртка. 

В ситуації, коли не всі народжені в Україні вміють бути українцями, його приклад любові до неї справді надихає. 

Проте професор Даніло Збрана не перший, хто закохався в Україну. 

Августо Донніні народився у Римі в 1920 році в незаможній сім’ї. Його батько, інвалід Першої світової війни, працював листоношею. Августо вступив на медичний факультет. У 1942 році його як лікаря забрали до армії і відправили на східний фронт. Худий, смаглявий, вищий середнього зросту, люб’язний, вільнодумець і борець проти колоніалізму, він через деякий час втік з італійської армії в Росії. 

Однієї дощової ночі познайомився з українкою Марією, яка нагодувала його і розповіла про українських повстанців. Донніні так загорівся діяльністю УПА, що, взявши псевдонім Михась, у 1942 – 1943 роках боровся за волю України. Записавшись до  куреня Різуна-Грегота, виконував обов’язки лікаря, оскільки медиків повстанцям бракувало. Через якийсь час завдяки сміливості та гуманності став відомим у селах між Івано-Франківськом, Тлумачем і Калушем. 

“Дорога Маріє, не люблю лінивих, як ніколи, в їх душевній невизначеності й зручності прийняття чистих рішень. Навпаки, думаю, що чесна людина не має права відрікатися від боротьби за волю та справедливість. Ледарі настільки огидні, що їх зрікся навіть Диявол”, – писав він у листі до своєї коханої Марії. А 27 лютого 1946 року Михась у селі Вікняни потрапив у засідку.

Поранений, намагався дістатися лісу, що був неподалік, але енкаведисти наздогнали і вбили його. Сьогодні у Вікнянах на могилі Михася стоїть надгробок з написом “Тут спочиває Августо Донніні, вбитий сталінськими прихвоснями, захищаючи право народу на волю”. На батьківщині його порівнюють з Байроном, який воював і загинув на чужині, а в Тлумачі його ім’ям названа вулиця.

Саме подвиг Донніні привів дослідника повстанських рухів у Європі професора Збрану в Україну – на місце подій. Четвертого  липня 2005 року в нестерпну спеку на залізничний вокзал Івано-Франківська прибув потяг зі Львова. З валізами у супроводі перекладача на перон ступив італієць Даніло Збрана. Позаду – дві тисячі кілометрів виснажливої дороги, які довелось долати в пасажирському автобусі. Від того часу італійський професор настільки запізнався з українцями, що звершує обов’язкове щорічне паломництво до місць бойової слави УПА і не тільки. 

Коштом сеньйора Збрани в Тлумачі поставили надгробок італійському упівцю і гранітний постамент на честь юнаків УПА, страчених енкаведистами за розповсюдження листівок. Мерія Тлумача присвоїла професору звання почесного громадянина міста, поставивши в один ряд із С. Бандерою, Р. Шухевичем і В. Чорноволом. А жителі довколишніх сіл отримали мецената, який може підтримати і спорудження церков, і маленького хлопчика-сироту, якому нема за що купити баян.

Говорити із сеньйором Даніло – саме задоволення, незважаючи на те, що нас розділяє мовний бар’єр, і те, що він час до часу ввічливо перебиває перекладача і каже українською: “Я знаю!” Спілкуючись із сеньйором Збраною під час його останнього приїзду до Львова, мимоволі відкрила для себе людину великої душі, непогамовного романтика. 

“Так, я найбільший у світі романтик! Як і кожен поет, перебуваю між небом і землею! І я люблю Україну”, – погоджується він. 

За що б не брався цей італійський українець, все у нього виходить якнайкраще: виступив на літературному конкурсі в Пізі з віршем “Україна” – і переміг, почав читати курс лекцій з української історії – і став улюбленцем студентів відразу в трьох країнах (Італії, Норвегії та самій Україні). 

“У 80-их роках минулого століття мені довелось побувати в Москві. Працюючи з архівними матеріалами, я вперше довідався про Україну. Після знайомства з однією українською родиною дізнався про Голодомор. Як історик я не знав про це нічого. Мене зачепило! В Італії до останніх п’яти років не чули про Голодомор, УПА навіть історики. Історія України не залишала мене в спокої, тому згодом я вирішив донести своїм землякам правду про українців”, – каже сеньйор Збрана. 

Здавалося б, світовій науковій спільноті про той же Голодомор розповів Джеймс Мейс, проте, зі слів професора, в Італію інформація зі США не надходила. Після Мейса українцям, напевно, ще ніхто стільки уваги не приділяв… 

“На сьогоднішній день – Україна це мій біль. Другу частину своєї книги “Ідеалом було страхіття. Ленінізм і студентська боротьба за волю в країнах Східної Європи” я присвятив невідомим у Італії сторінкам історії України, вважаючи своїм моральним обов’язком віддати шану народові, який пережив безжальне, злочинне нищення лише через те, що хотів бути вільним і жити в мирі зі своїми традиціями, мовою та релігією. Одне слово, описав  історичні події, підкреслюючи різні фази репресій з одного боку і спротив з іншого”, – пояснює професор. 

Як син італійського партизана він знає, про що каже. Виходячи з того, що розповідав батько, з подальших історичних студій в якийсь момент сеньйор Збрана зрозумів: упівці не були націоналістами, а патріотами, які боролися за свою землю! На його думку, треба розуміти, що у Європі дещо розходяться поняття націоналізму і патріотизму – націоналізм має негативну конотацію. “Зрозумійте, ви великі патріоти, а не націоналісти, згідно з європейською термінологією! Оцей термін – “націоналісти” – мусите трохи згладити, щоб належно представити в світі. Зі мною погоджуються ліберали, а от комуністи чути не хочуть”, – пояснює співрозмовник “Львівської Пошти”.

До речі, в самій Італії книга сеньйора Збрани розійшлася майже 40-тисячним накладом. Україномовний становить тисячу примірників. Професор багато спілкується через інтернет і розповідає, зокрема росіянам, які живуть в Італії, про Бандеру та визвольні змагання. Вони слухають, але сприймають це по-різному. 

“Так, Бандера співпрацював з німцями, але виключно з тими міркуваннями, щоб визволити свою країну. Я зробив би нині так само! Тут нема нічого дивного! Коли фашисти зрозуміли його позицію, то пішли проти Бандери. Нічого чіплятися до терміна – від того, що хорошу людину назвуть бандитом, вона ним не стане. Не можна, щоб вас надалі клеймили за патріотизм. Ось спротив прибалтійських країн визнали в історичній науці як національно-визвольний. Націоналізм давно визнали монстром історії. Але нині хочуть приховати, що справжній націоналізм – у Берліні та Москві, там, де завжди хотіли керувати іншими”, – вважає Даніло Збрана.

Свої думки професор публікує у колонці щоденної італійської газети Il Tirreno і поширює під час публічних лекцій у коледжах та університетах. Студенти професора Збрани у захваті від українських пісень, особливо В. Івасюка, портрет якого разом із портретом Т. Шевченка стоїть на почесному місці в аудиторії. Як заступник директора гімназії він домігся, щоб італійські  учні вивчали історію України. 

“Уся Європа нині занепадає. Реп, рок, наркотики, секс, фаст-фуд псують молодь як у Італії, так і в Україні. Вам за двадцять? Тож мусите зберегти себе – будувати як особистість!” – повчає мене  сеньйор Даніло. І з прикрістю говорить про руйнацію сімей через заробітчанство. 

“Хочу, аби ви трошки інакше думали, щоб жінки не потрапляли у вміло розставлені тенета. Якщо за один лише погляд, посвист або надмірну, на чиюсь думку, увагу до італійки, особливо в центральній та південній частинах Італії, між чоловіками може виникнути сутичка навіть з використанням зброї, то українки – беззахисні й самотні. 

Майже постійною темою публікацій у Італії є сумнозвісний, хоча від того не менш дивний компроміс – секс в обмін на роботу. Жінки, коли ви їдете на роботу в іншу країну, будь ласка, пам’ятайте: ви перестаєте бути Наталею чи Оксаною, ви – це Україна! Тому думайте про все, що кажете, що робите, бо воно неодмінно позначиться на іміджі України”, – веде далі професор Збрана. 

Події Майдану він передбачив за рік у своїй другій книжці “Україна: любов і боротьба” про легендарну Колківську республіку, яку видадуть у березні 2015-го. Вона одночасно вийде друком у Канаді, Італії, Новій Зеландії, Іспанії та в Україні.  

Вдома, у Італії, сеньйор Даніло тримає коней. Має цілу ферму. Свого улюбленця назвав на честь генерал-хорунжого УПА Василя Кука. “Коли я під’їжджаю за кілометр до ферми, коні це чують і біжать до мене. Я їх обнімаю і цілую!” –  розповідає професор. 

Дорогою на роботу в автомобілі він слухає хіти Івасюка та повстанські пісні. Каже, що хотів би одружитись із українкою, “але тут, у вас. Може, навіть десь у якомусь глибокому поліському селі… Дуже полюбив українську пісню – вона найкраща! Усім це кажу. От і цього року накупив купу дисків з українською музикою і фільмами”. Думаю, мрії італійського українця здійсняться.