Українці здавна шанували Богородицю: князі, королі, військо, козаки і гетьмани обирали її своєю покровителькою та опікункою. Серед інших свят у році, присвячених їй, свято Покрови Пресвятої Богородиці здавна відзначали як релігійне, національне, родинне. 

В його основу покладений переказ про появу Божої Матері в 910 році у Влахернському храмі Константинополя (де зберігалася риза Пресвятої Діви Марії, її головний покров і частина пояса, перенесені з Палестини у V ст.). 

У ті дні Константинополь був у облозі язичників: місту загрожувало знищення. Під час нічного чування, коли храм був ущерть заповнений людьми, святий Андрій побачив Пресвяту Богородицю, що йшла повітрям, осяяну яскравим світлом, оточену ангелами і сонмом святих.  Пресвята Богородиця зняла з голови білий покров (омофор) і простягла його над людьми, що молилися в храмі, захищаючи від ворогів – видимих і невидимих. 

І хоча переказ, покладений в основу свята, пов’язаний з Візантією, до грецького церковного календаря воно не ввійшло. Цікаво, що, згідно з твердженнями дослідників, оборонявся тоді Константинополь саме від русичів. За одним із переказів, князь Аскольд  зі своєю дружиною обступив столицю Візантії, та після явлення в храмі князь також мав видіння, після якого велів відступати, а сам охрестився. 

У Київській Русі культ Богородиці-покровительки увічнив Ярослав Мудрий під час будівництва Святої Софії та церкви Благовіщення на Золотих воротах. Шанували Богородицю як свою покровительку і запорізькі козаки та мали на Січі церкву на її честь. У ХХ столітті Українська Повстанська Армія теж обрала собі свято Покрови за День зброї. Дехто навіть вважає 14 жовтня днем її постання. Продовжуючи традицію попередників – оборонців рідної землі  – вояки УПА віддалися під опіку Матері Божої. 

Після Покрови  до початку Пилипівського посту, 28 листопада, українці традиційно справляли весілля. Вважається, що молодих, які укладають цього дня шлюб, сама Богородиця бере під свій покров, і в сім’ї пануватимуть любов та злагода.