Якщо, скажімо, ризик від одного продукту становить 1 до 10 000 від другого, третього, а ми споживаємо 100 складників, то й ризик маємо відповідно 1 до 100. Ймовірність того, що це матиме на нас якийсь вплив збільшується багатократно. 

– Нема жодних доказів, що вони шкідливі, але можуть зашкодити нам як людству. Коли ми їмо продукт, навіть якщо він має якийсь інший ген, ДНК розкладається на серії з чотирьох нуклеотидів, і він (цей продукт) не може бути шкідливим. Натомість гени можуть бути передані в той чи той спосіб іншим рослинам або тваринам і стати причиною екологічної катастрофи. 

Наприклад, можемо створити генетично модифікований помідор, витривалий до посухи. І якимось чином цей ген буде переданий іншій шкідливій рослині, забезпечить їй перевагу росту, що призведе до порушення цілої екосистеми. Як казав герой “Парку юрського періоду”, “природа завжди знайде вихід”. 

– Людина повинна намагатися зрозуміти якнайбільше. Вірю, що Господь Бог на те дав нам розум, аби ми могли досліджувати все. Дав нам цей світ і дав інструмент, аби його досліджувати. В раю Бог дав людині все, включно з деревом і яблуком, не обгородив цього дерева електричними дротами, не повісив яблуко високо, а зробив доступним. Тобто дав людині повну свободу, але застеріг: “Не чіпайте! Є певні закони, за якими Я цей світ створив, і якщо будете їх змінювати, будуть серйозні наслідки!” Але ми, маючи вільну волю,  не послухали Його… 

Так само й нині. Нам підкорився ключ фізичного життя на землі – генетичний код. Можемо його відчитати у будь-якому організмі вповні. “Яблуко” висить перед нами, тож зараз треба вирішити, що можемо робити з тим кодом, а що ні. Можемо порівняти це з ядерною бомбою. Коли ми розщепили атом, нам відкрилося багато можливостей. Але в той час говорили, що навіть вугілля можна буде видобувати, заклавши в надра землі ядерну бомбу. В Америці у 50-их роках крамниці з продажу черевиків мали маленький рентген, аби точно визначити розмір і припасувати взуття до ноги. Однак виявилося, що маємо себе обмежувати, бо то шкідливе. 

Та ж проблема існує й зараз: відчитали код життя, тепер маємо визначитися, що будемо з ним робити, а що ні. Чи хочемо клонувати, модифікувати собі на догоду, а чи, може, краще не робити цього? 

– Справді, це велика спокуса. Наука може відкрити такі можливості, й не лише щодо зовнішності. Скажімо, батько хоче, аби син став музикантом. Ми можемо віднайти якісь гени, які відповідають за здібності до музики, і задовольнити це бажання… 

–  Саме так. Творити – як Бог творив. Ба ми хочемо ще більше: Бог так сотворив людей, що кожен із нас інакший, а ми воліємо творити тільки в один спосіб, не хочемо дати можливості людині існувати в різний спосіб. Ми перебираємо на себе амбіцію Бога, що зможемо збудувати такий ембріон, таке потомство, якого хочемо. Проте маємо застановитися і вирішити, що це шкідливо для людства, бо відбираємо самі в себе волю, обмежуємо себе, хочемо такий вид людини, а не інший.

Вже тепер такі тенденції є в Індії: коли маєте доньок, то мусите дати кожній придане, а коли тільки синів, то лише приймаєте придане. Внаслідок цього щороку абортують мільйони ембріонів дівчат. Те саме відбувається в Китаї через жорстку демографічну політику, де вже й так значна перевага чоловічого населення – близько 10 відсотків. Якщо так триватиме й далі, то вже модифікується ціле суспільство, психіка суспільства і цілого народу. Це дуже значні наслідки, над якими тепер не замислюються. 

– 0,1 відсотка. Тобто ми є подібними між собою на 99,9 відсотка, майже ідентичними. Є лише маленька різниця, що робить нас інакшими, а ми хочемо її ще більше скоротити. 

– Це зловживання, і то на довгу мету, бо ми ховаємо проблему під килим, а не вирішуємо її. Була чума, але тепер ми дослідили, що її спричиняє, і знайшли ліки, які знищили чуму. Чому ми не могли знищити всіх дітей з поліомієлітом – у них же фатальна хвороба? Ми шукали розв’язок і знайшли його. Тепер маємо складніші проблеми. Якщо будемо абортувати, то ніколи не навчимося вирішувати проблему. Тепер можемо модифікувати гени, можливо, треба знайти спосіб, щоб у ембріоні змодифікувати неефективний ген, аби народилася здорова дитина. 

Якщо народиться немовля з якоюсь значною вадою, наприклад, вадою серця, можливо, ми зможемо клонувати якийсь орган від того ембріона і відразу ж після народження замінити дефективний орган на правильний. І тоді дитина розвиватиметься нормально. Є різні розв’язки, які, напевно, й звучать фантастично, але вони можливі. 

– Цілком розділяю ваші побоювання, бо маємо нині й  іншу проблему: що вважаємо корисним і потрібним, а що ні. Йдеться про значні проблеми, але де гарантія, що ми не підемо далі. До прикладу, встановимо стандарт людської досконалості і будемо тільки певні ембріони допускати в життя, даючи їм змогу розвиватися. Але тоді ми можемо втратити таких людей, як Бетховен, який народився з вадою – був глухий. 

Ми не поважаємо життя як таке, хочемо лиш того, що нам вигідно. Може, на коротку мету це виглядає добре, але на довгу аж ніяк… Ми не беремо до уваги право дитини, наприклад, на батька і матір, намагаючись модифікувати навіть склад родини. 

– Саме в цьому напрямку рухаємося дуже швидко. Ми просеквенували цілий геном людини, і це вже починає працювати на медицину. Нині будь-кому відчитати свій геном обійдеться в менш ніж тисячу доларів. Приватні компанії роблять це за маленьким зразком шкіри з губи. Є, звичайно, надуживання, коли за цим роблять прогноз: трошки правди, а решта на рівні ворожки. Проте скоро зможемо робити це цілком науково.

Знаю, що цілий інститут працює над апаратом завбільшки з мобільний телефон. Це буде міні-лабораторія, щось на зразок цукрометра, тільки тут за невеличким зразком крові визначатимуть не тільки рівень цукру, а весь профіль людини – генетичний, біохімічний, молекулярний. 

Вся інформація за допомоги мобільного зв’язку або через інтернет надходитиме до лікаря, який, опрацювавши її, зможе відслідкувати зміни, передбачити можливі хвороби та завчасно зреагувати на них. Ми зможемо запобігати недуги, і це буде значно дешевше, аніж лікувати їх. 

– Пуповинну кров можна буде використовувати далі впродовж тривалих років. Це технологія, яка довела свою дієвість, проте є й надужиття. В нас також є приватні банки крові, працівники яких наголошують на тому, що вашу дитину колись зможуть порятувати стовбурові клітини з її пуповинної крові. 

Це гарно звучить, але насправді дуже часто тої пуповинної крові не вистачає, коли дитина виростає. Її вистачить для лікування лише дво-, трирічної. А опісля, коли вона вже важитиме більше, тих клітин просто виявиться замало, аби її лікувати. І цього не кажуть потенційним клієнтам!

Вже доведено, що необов’язково використовувати власну пуповинну кров – можемо взяти чиюсь іншу або ж комбінувати 20-30, навіть більше зразків пуповинної крові (маємо позитивні приклади такого досвіду). Тож значно краще мати публічний банк пуповинної крові, де за згодою всі дають пуповинну кров. 

Приватні банки також приховують інформацію, що тепер вже можна дедеференціювати (повернути. – “Пошта”) будь-яку клітину людського організму назад – до стовбурового стану і тоді модифікувати, направити її на створення навіть нового органа на заміну. Тож збереження пуповинної крові особисто для себе є вже непотрібною витратою. 

– Ці дослідження тільки почалися. Можливо, виникнуть якісь нові непередбачувані аспекти. Але наразі все виглядає доволі перспективно. Припускаю, що через кілька років деякі модифікації стануть доступними у передових клініках, а через десять років люди зможуть отримати реальну допомогу завдяки застосуванню цих технологій. 

Багато науковців працювало над тим, як вирішити проблему відторгнення донорських клітин. Адже виявилося, що трансплантувати орган, отриманий з ембріональних клітин, з якими працювали донедавна, непросто, бо він може бути відторгнений організмом пацієнта, оскільки походить від іншої зиготи, іншої людини. Коли дедеференціюють власні клітини пацієнта, то ця проблема зникає. Відпала й велика етична проблема використання  ембріональних стовбурових клітин.

– Дуже легко: витворити вірус, який діє специфічно проти якоїсь етнічної групи, проти якогось народу, і просто виконати геноцид. Є така книжка – “Біла чума”, де один божевільний учений витворив вірус, який заразив усіх чоловіків… Це дуже правдоподібно. Раніше, щоби робити молекулярні досліди, потрібна була дорога величезна лабораторія. Тепер це стало набагато доступніше. Гадаю, є люди, які працюють над такими речами.

– До Бога взивай, але руки прикладай. На довгу мету потрібно вчити людей, аби вони бачили, що є добро, а що зло. Плекати повагу до цінності людського життя, повагу один до одного, до традицій, до того, що робить нас людьми, що відрізняє нас з-поміж усіх інших творінь. Нині у світі є багато гарячих точок і є певні люди, готові продати атомну зброю.

Так само може статися і з генетичними досягненнями, які можуть вийти з-під нашого контролю, і це може мати вплив на велику частину людства. Це величезний виклик, який сьогодні наука має перед собою, – навчитися контролювати свої здобутки. Дуже потрібні закони та інша регулятивна база, щоби не було зловживань технологіями.

– Понад 70 відсотків клонів тварин деформовані. І якщо це станеться з людиною, як бути з нею, хто за це відповідатиме?! Це дуже сильний аргумент, але тимчасовий. Бо можна сказати: вдосконалимо клонування, а тоді займемося людиною. Тож мусимо повернутися до самого кореня проблеми – поваги до життя. 

Що є життя? Це індивідуальна особа, яка починається з акту любові, коли двоє людей вимінюють між собою свій генетичний профіль і сприяють творенню нової істоти, цілковито відмінної від будь-якої іншої в світі. Якщо шануємо цей принцип, то клонування віддаляється відразу ж як несприятлива технологія. 

– Направляти те, що в нас псується, покращувати якість життя і позбуватися в етичний спосіб тих неперфектностей, які закрадаються до нас, виправляти і за можливості запобігати різні мутації, які позначаються на здоров’ї людини. Всі інші модифікації, де ми змінюємо щось на свій розсуд, є злом, особливо коли це робиться задля атракції або в чиїхось інтересах.

Насамперед ми повинні бажати добра людині, яку хочемо лікувати: що їй є на добро, не лише фізичне, а й психологічне. Не те, що я бажаю, що вважаю добрим, а що є добром для цієї особи. І в такий спосіб ставитися до різних експериментів, терапій, новацій!