“Коли я був ще дуже молодим священиком, я радо наслідував моїх старших співтоваришів і багато проповідував про Пресвяту Богородицю, про матерів, про материнство, про материнську любов.

Одного разу моя рідна Мати звернула на це увагу і сказала: “Ви, священики, так багато проповідуєте про материнство у різних його видах, але ваші роздуми такі теоретичні, такі сухі, такі далекі від дійсного життя. Бо, закінчила вона свою застанову, щоб говорити живо і правдиво про материнство – треба бути матір’ю”. Слова моєї матері мене дуже застановили, я відчув, що мушу їй признати рацію. 

Від того часу, коли проповідую матерям, застерігаюсь перед моїми слухачками про поважне обмеження моєї проповіді. Останніми тижнями було багато випадків в різних частинах України, коли матері поодиноко чи гуртово протестували проти висилання своїх синів на фронт, у небезпечну смугу збройних сутичок. Властиво, не дуже цьому дивуюся.

Хтось може закидати цим матерям брак патріотизму, але треба їх зрозуміти, бо вони матері. Дозвольте, одначе, все ж таки сказати щось іншого.

Тому двадцять чи тридцять років появився фільм, у якому режисер старався якнайдокладніше представити життя Ісуса Христа на підставі євангельських текстів. Але він також дозволив собі включити в сюжет фільму деякі легенди.

Одна з них ось така: “Ісус несе оту поперечку хреста, до якої буде прибитий. Поруч Нього ідуть жінки, між ними Його Мати Марія. Виснажений немилосердним  бичуванням, паде під тягарем поперечки”.

Згідно з легендою (а може, це не цілком легенда), Його Мати схиляється над Ним і каже: “Сину, треба йти далі”. Вона Мати, вона відчуває вповні біль материнського серця, але вона свідома, що якщо Її Сина не розіпнуть, людський рід загине, ніколи не ввійде до Царства Божого.

Шановні і дорогі матері, подумайте над тим. Не хочемо вам завдавати надмірного болю, але ваші сини – це надія нашого народу бути собою, мати свою справді незалежну державу”.