Доля подарувала їй світлу голову і талант. А хвороба прикувала до інвалідного візка… Про свою недугу Олена не любить говорити. Зате про хобі – створення ляльок-тильд – може розповідати годинами. 

Олені Масюткіній 39 років, вона пацієнтка Львівського міжрегіонального центру соціально-трудової, професійної та медичної реабілітації інвалідів. Приїхала до нашого міста з Нової Каховки, що у Херсонській області. Закінчила Львівський технікум легкої промисловості і здобула фах модельєра-конструктора, потім пішла вчитися у Хмельницький інститут конструювання та моделювання швейних виробів, якийсь час працювала на підприємстві.

фото: Оксана Кравчук

Пересуваючись на інвалідному візку, жінка не впадає у відчай. “Ви не думайте, я не втратила надії! Сподіваюся і маю непереборне бажання знову стати на ноги”, – запевняє вона. Її сила духу вражає усіх –  і приятелів, і лікарів.

Коли Олена Масюткіна розповідає про свої ляльки, її очі світяться від щастя, від того, що знайшла собі заняття до душі, яке кожен день перетворює на свято.  

“Я, можна сказати, нещодавно почала займатися виготовленням ляльок. Коли натрапила у інтернеті на справжніх майстрів цієї справи, дуже здивувалася, що такі шедеври, виявляється, можна створювати власноруч, –  ділиться спогадами майстриня. – У якийсь момент мені здалося, що я переоцінила свої можливості.

“Я не зможу! Я вже не хочу цього робити!” – казала собі. Але з часом методом спроб і помилок досягла свого. Знаєте, це своєрідна арт-терапія для мене, щось таке, заради чого хочеться повертатися до своєї кімнати. Я знайшла те, що дає мені задоволення, робить мене щасливішою... Щодня намагаюся шукати якийсь позитив у дрібничках. Бажання щось робити керує мною. Я переконалася у тому, що навіть коли людина чогось не вміє, але хоче навчитися і наполегливо над цим працює, їй усе вдасться”, – запевняє майстриня. 

“Рідні завжди мене підтримували у виборі професії. Чи не найбільшу роль у цьому зіграла мама. Це дуже добре, коли батьки бачать у ще малій дитині якийсь хист і всіляко допомагають його розвинути”, – каже жінка. 

Перед тим, як шити ляльки-тильди, Олена створювала інші забавки. “Взагалі-то усе почалося з ведмедиків. То була моя перша спроба пошити м’яку іграшку після того, як я прочитала про це багато статей і переглянула купу фотографій у інтернеті. Але моїм найулюбленішим витвором є перша лялька-тильда”, –  веде далі майстриня. 

Намагалася Олена і в’язати, але вирішила, що це не для неї – надто вже одноманітно, нецікаво порівняно з пошиттям ляльок. “У тій справі по-різному буває. Спочатку в твоїй уяві виринає образ майбутньої ляльки, те, яка зачіска в неї буде, у що вона буде вбрана, а потім усе якось спонтанно стається. Це заняття тебе вже з самого початку захоплює, бо ж не знаєш, куди та голка з ниткою наступної миті поверне”, –  каже Олена.

Ляльок на продаж вона не робить. Такий бізнес її не цікавить. “Ні, я не продаю своїх іграшок, бо ж займаюся цим непрофесійно – тільки для себе. Звичайно, є люди, які ще вчора мали одну роботу, а сьогодні покинули її і почали заробляти на життя творчістю. У мої плани це поки що не входить”, – признається майстриня. 

Олена Масюткіна дуже вдячна всім, хто підтримує її у цій справі не лише порадами, а й матеріалами. Такі дивовижні ляльки народжуються виключно з натуральних тканин, наприклад, з льону чи бавовни. А ще ж треба мати напохваті синтепон, стрічки, бісер, кольорові нитки, ґудзики – одне слово, те, без чого ляльку-тильду не зробиш.  Щось майстриня купує сама, щось приносять друзі. 

Як і в кожної творчої особистості, у Олени Масюткіної багато ідей, які хотілося б утілити в найближчому майбутньому. До прикладу, в планах майстрині – пошити кілька ляльок-тильд, зодягти їх у вишиванки і дати кожній іграшці ім’я. 

Як уже мовилося, жінка не так давно займається створенням забавок –  всього кілька місяців, але, судячи з усього, їй це вдається. Про талант своєї пацієнтки медсестра-масажист Львівського міжрегіонального центру соціально-трудової, професійної та медичної реабілітації інвалідів Олеся Лелека дізналася випадково. 

“Коли я побачила Оленині ляльки, вони нагадали  мені стародавні іграшки. Ця людина вже з першого погляду випромінює доброту, а ще вона дуже сором’язлива і скромна”, – розповідає працівниця центру.

Так, Олена Масюткіна гідно прийняла виклик долі, не нарікає, не бідкається, бо зуміла знайти те, що приносить їй радість, втіху, те, що допомагає бодай на якийсь час відволіктися, забути про недугу, те, що робить її щасливою. “Пошта” бажає їй найшвидшого одужання! Сподіваємося, що колекція її виробів збільшиться, і в майбутньому Олена Масюткіна зможе брати участь у виставках ляльок, одну з яких проводять  у нашому місті.