Княгиню Ольгу українська Церква вшановує як мудру правительку, яка першою від українського народу увійшла в небесні оселі Господа. Однак відомостей про неї маємо небагато. Здебільшого це розповіді Нестора-літописця та усні передання, які потім увійшли до її житія, однак історики вважають їх легендами, що не мають під собою історичного ґрунту, і аргументовано наводять чимало заперечень цих міфів. 

По-різному трактують і її походження та місце народження. За одними відомостями вона була правнучкою новгородського князя Гостомисла, народилася й дитинство своє провела в селі Вибути, недалеко від нинішнього Пскова. За іншою – походила з Плескова, що у Болгарії. 

Єдиний факт, якому можна вірити, – до Києва вона прибула 903 року, а після смерті князя Ігоря, сильна волею вдова міцно взяла княжу владу у свої руки. Маємо яскраві оповіді літописця про її помсту деревлянам за смерть чоловіка, однак і вони більше подібні на легенди. Її правління – внутрішня і зовнішня діяльність - було мудрим і сприяло розквіту могутності Київської держави. 955 року у Візантії Ольга охрестилася, до речі, вчені спростовують легенду про те, що начебто причиною цього стали залицяння імператора. 

У хрещенні Ольга отримала ім’я святої Олени, матері імператора Костянтина.  Разом з Ольгою хрестилася і її родина, а також все посольство, що було з нею. Однак вона не змогла схилити імператора до згоди на шлюб свого сина Святослава із його дочкою, як і домовитися із патріархом про відновлення у Києві митрополії, яка існувала вже при Аскольдові. Тому й зверталася згодом до Заходу, але також безуспішно. Як безуспішними були і її спроби навернути сина і наступника престолу Святослава.

На схилі життя Ольга пережила багато тривог. Син остаточно переселився в Переяславець на Дунаї. Ольга в Києві вчила своїх онуків Ярополка, Олега та Володимира християнської віри, але охрестити їх не наважилася, бо боялася гніву сина.

Блаженна Ольга часто хворіла й відчувала кінець земного життя. Просила поховати її по-християнськи. За церковним переданням, причастившись 11 липня (за новим стилем 24 липня) 969 року, Ольга відійшла в небесні оселі, а XVI ст. – канонізована.