По допомогу до святого Онуфрія
Вода з джерела, що в селі Лісок на Яворівщині, зцілює слабозорих і недужих
фото: ugcc.org.ua
“Ідіть до Онуфрія по воду”, – так на Яворівщині кажуть зазвичай тим, у кого проблеми із зором.
І правду кажуть: у селі Лісок вода з джерела святого Онуфрія зцілює людей, що мають слабкий зір та інші недуги.
Довга дорога до Онуфрія
В урочищі Студенець, що за кілометр на південний захід від Ліска (присілок села Чернилява), над джерелом є капличка святого Онуфрія. За народними переказами, колись тут була печера, в якій жив монах-пустельник.
| Довідка |
 З життєпису Онуфрія дізнаємося, що цей святий з походження – перський принц, який жив у IV столітті. 10-річним хлопчиком він вийшов з монастиря і помандрував у безлюдну пустелю – до місця, куди його спровадив ангел. У одній із печер старий пустельник навчив молодого Онуфрія протистояти спокусам, які йому посилав злий дух.Після смерті старця Онуфрій залишився сам і ще 70 років боровся з дияволом. Він не давав спокою святому, який молився, благаючи у Бога терпіння. Онуфрій додержував строгого посту і мужньо зносив холод та спеку. Ангели Божі служили монахові, приносили йому Святе Причастя і хліб. Біля печери Господь виростив дерево, що давало плоди, а з-під нього текло джерело з холодною водою. Так Господь дбав про свого слугу, щоби той своєю праведністю утримував рівновагу проти людських гріхів. Про святого Онуфрія розповідає і монах Пафнутій, який відвідав святого в пустелі наприкінці його земного життя. У цей час волосся та борода ченця-пустельника звисали до землі. Зі слів Пафнутія, борода святого виросла за один день, коли на землю впали залишки зношеного одягу, в якому він ще молодим прийшов у пустелю. |
Однак 1944 року в цих краях зупинилися перепочити радянські вояки і, набравшись сил, зруйнували капличку. Відтак публічного пошанування святині вже не було – люди ходили до неї потай. Лише в 70-х роках місцеві жителі – брати Володимир та Ярослав Дейнеги – власними силами відновили зруйновану капличку. Заклали фундамент і вимурували стіни. Ця добра справа отримала народне схвалення. Допомагали їм навіть місцеві хлопчаки, що пасли неподалік худобу.
Але радянська районна влада вирішила зруйнувати капличку. Виконавців такого святотатського рішення серед вірян не знайшлося. Тоді справу доручили військовим. Ті приїхали з полігона на об’єкт… танком.
Муровану капличку, яку сьогодні бачать паломники, звели за кілька тижнів щойно в 1993 році. У обіймах вільх і осик – виготовлене місцевими майстрами дерев’яне цямриння над цілющим джерелом. Ікона святого Онуфрія вбрана у вишиті рушники і квіти.
Ще один Онуфрій, який за життя удостоївся ангельського причастя, постав у самому урочищі зовсім нещодавно. Торішнього літа з ініціативи місцевого священика Володимира Гавриленка не лише відновили Хресну дорогу, каплицю, а й поставили та освятили фігуру святого Онуфрія.
Цікаво, що місцеві жителі охоче показують паломникам біля каплички та цілющого джерела дерева, обплутані плющем, який росте тут зовсім не так, як у природі: вгорі пишний, а внизу рідший, як і борода святого. Таким його зображають на іконах.
Випадки зцілення
Старожили Черниляви і довколишніх сіл ось уже майже століття переповідають історію зцілення свого земляка Івана Вахуловича, який у дитинстві втратив зір. Ні лікарі, ні знахарі не могли зарадити хлопчині.
Одного дня після щирих молитов стомлена мати Івана заснула. Вві сні до неї прийшов старець і порадив: “Завтра встань раненько, до сходу сонця, і поведи сина до джерела святого Онуфрія в Ліску, нехай він умиється”. Жінка довго не роздумувала. Дитина умилася джерельною водою і дорогою додому вигукнула: “Мамо, мамо, оно коні їдуть!” Сталося диво!
На Яворівщині завжди вірили в благодатну силу того відпустового місця, яке після цього випадку тільки, можна сказати, закріпило свій авторитет. Іван Вахулович після прозріння решту життя, вирушаючи в далеку дорогу, ставив свічку Онуфрію на знак вдячності за зцілення, навіть тоді, коли був солдатом Першої світової війни.
Муровану капличку, яку сьогодні бачать паломники, звели за кілька тижнів щойно в 1993 році. У обіймах вільх і осик – виготовлене місцевими майстрами дерев’яне цямриння над цілющим джерелом
Місцеві люди можуть розказати допитливому прочанину ще одну історію, яку майже сорок років тому пошепки переповідали один одному. В 1976 році у тамтешній лікарні в реанімації лежала важко хвора жінка. Лікарі не могли визначити причину недуги. І їй також наснилося, що за Яворовом, у бік Черниляви, в лісі є занедбана капличка, а біля неї – джерело, вода з якого повинна допомогти їй одужати. Чоловік хворої знайшов те місце, набрав води із джерела та приніс до лікарні. Жінка одужала!
Оздоровився водою з джерела святого Онуфрія і священик з Пустомитів. Після одужання не раз приїжджав на те місце, молився біля нього і охоче розповідав селянам історію свого зцілення. Інші герої правдивих історій залишилися переважно невідомими через прискіпливу увагу радянської влади …
Лісківська чудотворна ікона Матері Божої
Ще одне диво цієї місцини – Лісківська чудотворна ікона Матері Божої. Походить вона з першої половини XVII століття. Кажуть, що образ цей написав монах тодішнього Чернилявського монастиря Самсон, в миру – Степан Скрипецький, який народився у Хирові (неподалік цілющого джерела був монастир, закритий у 1795 році).
Коли обитель закрили, ікону передали яворівському костелу. Але українці через суд повернули ікону. В той день дві пари волів урочисто везли образ Яворовом до Ліска повз церкву святого Юра. Аж раптом перед самим входом до храму тварини зупинилися і не могли зрушити з місця. То був знак, що ікона повинна залишитися у яворівській Святоюрській церкві.
І лише згодом, 1926 року, це місце отримало від Папи Римського право повного відпусту. Тепер щороку 13 жовтня – в день Положення Пояса Пресвятої Богородиці – сюди приходять тисячі прочан із вірою, надією та вдячністю. Нині в Ліску є копія чудотворної ікони Матері Божої.
Про оригінал упродовж понад двох століть як могли дбали яворівці. Проте час невблаганний. Ікону довелося віддати у руки професіоналів на реставрацію. У всій величі первозданної краси вона постала лише в 2001 році.
Коментарі
Володимир Гавриленко, парох храму Положення Пояса Пресвятої Богородиці в селі Лісок:
– Зцілення – це божа таємниця. Усе залежить від віри людини. Недавно до церкви прийшов чоловік з Одеси, який категорично відмовився назвати свої ім’я та прізвище. Прибув до нас, щоби засвідчити, що вода з джерела святого Онуфрія йому дуже допомогла, як він сам каже. Але чоловік відмовився розповісти, в чому саме.
Останнім часом багато подружніх пар звертаються до церкви через бездітність. Часом читаю молитви різним подружжям, але не всіх Бог обдаровує діточками… Причина невідома – на все Божа воля. Це велика таємниця для мене…
Іван Колтун, парох храму Успіння Пресвятої Богородиці в селі Страдч:
– Коли людина вирушає на прощу, приймає таїнства Сповіді та Причастя, то уже зцілюється – приходить до Бога! Розуміння потреби в Бозі, з якого починається проща, для мене вже є початком чуда. Решту вона отримує залежно від того, наскільки сильною є її віра. Тоді і погодні умови в день прощі, і різні неприємності стають випробуваннями на шляху до Бога.
Першочергове в будь-якій прощі – не фізичне зцілення. Читаємо у Євангелії, як до Христа підходили люди, а Він їм казав: “По вірі твоїй отримаєш”. Як священик, який служить у відпустовому місці, можу сказати, що часом після зустрічі з Богом, після прощі людина отримує ще більше терпінь.
Якось мав розмову з однією жінкою, яка не раз відвідувала Страдч. Її чоловік п’є, і вона палко молилася за його навернення, але все було марно. От нещодавно вона мені призналася, що зараз це для неї не так важливо, каже, що щаслива, адже донедавна жила по-іншому – двічі на рік ходила до церкви. Тепер ця жінка молиться по-іншому, як вона сама каже, сповідається по-іншому, побувала у багатьох святинях. Каже, що нарешті щаслива і дякує Богові за свого питущого чоловіка. Для мене це і є справжнє диво!
Зцілення не повинно стати для нас самоціллю. Коли молимось і просимо чогось у Господа, маємо наслідувати Христа і додавати: “Хай буде Твоя, а не моя воля!” Бо дуже часто факт зцілення може відвернути нас від Бога. Тому Він і не зцілює нас. Буває, що хвороби приходять до нас як наслідок гріха або для того, щоб, як сказано у Євангелії, Господь прославився. В будь-якому випадку маємо просити прощення гріхів. Пригадуєте, як Ісус спочатку відпустив гріхи паралітику, якого спустили на ношах, а вже відтак зцілив його від недуги? Отож, саме це є першочерговим – зцілення від гріха. Не можна хотіти більше зцілення, ніж самого Бога!
Подумайте тільки: сам Бог каже устами священика: “Це є Тіло моє, що за вас ламається на відпущення гріхів”. Думаю собі, що священик міг би сказати від себе: “Тіло Христа за вас ламається”. Але ні! Сам Бог хоче промовляти до кожного з нас. Понад те, хоче замешкати в нас, наситивши собою кожну нашу клітину! Якого дива ми ще хочемо?..
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
