Першим заклик "Геть від Москви!" кинув... росіянин

1 грудня (за юліанським календарем) 115 років тому в родині вчителя у Тростянці на Сумщині народився поет, прозаїк і публіцист Микола Хвильовий (справжнє прізвище - Фітільов).

Чекіст-антирадянщик

Батько-росіянин Миколи Фітільова розлучився з його матір'ю-українкою (у дівоцтві - Тарасенко), коли їхньому сину виповнилося дванадцять, відтак той виріс патріотом України. Утім, подейкують, що біологічним батьком Фітільова був українець на прізвище Дорош і що Хвильовий про це знав.

Через участь у революційному гуртку під час революції 1905 - 1907 років він був виключений з Богодухівської гімназії. А праця на одному з харківських заводів та окопи Першої світової війни неабияк посприяли "пролетаризації" свідомості Хвильового. Щоправда, демобілізувавшись, він став одним із творцем Української Народної Республіки. Але згодом організував і очолив повстанський загін, який влився до складу Червоної армії.

Його навіть ледь не розстріляли тоді українські вояки. А згодом - ще й... че­кісти, одним із яких став невдовзі... сам Фітільов.

Дивом Хвильового врятувала тоді його майбутня дружина-більшовичка. А після війни він став найпопулярнішим українським радянським літератором.

Але, розпочавши з гімнів "соціалістичній революції", він закінчив гаслом... "Геть від Москви!", що пролунав з уст героїні його "Повісті про санато­рійну зону". А інший її персонаж, молодий поет Хлоня, неабияк шкодував за тим, що "епоха затуманила його мозок і раптом зникла".

Протестуючи проти москвофільства частини тогочасних українських літераторів, Хвильовий сміливо проголосив орієнтацію на "психологічну Європу", на стилі й напрями європейського мистецтва. Зокрема, переконував співвітчизників: "Від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати. Поляки ніколи б не мали Міцкевича, коли б вони не покинули орієнтуватись на московське мистецтво. Справа в тому, що російська література тяжить над нами у віках як господар становища, який привчав нашу психіку до рабського наслідування... Наша орієнтація - на західноєвропейське мистецтво, на його стиль, на його прийоми".

Відкладене самогубство

Проте спроби поєднати соціальну революцію з національною закінчилися для Хвильового трагічно - його звинуватили в "антипартійності", "буржуазному націоналізмі", "намаганні відірвати українську культуру та літературу від культури російської". Відтак про намір покінчити зі своїм життям самогубством він писав своєму другові Миколі Зерову ще 1924 року.

А здійснив його у 1933-му - в рік Голодомору українців, і після того як заарештували президента письменницької організації ВАПЛІТЕ Ялового. Однак залишив по собі непересічний слід.

Приміром, професор Раттгерського університету (США) Тарас Гунчак запевняє: "Постать Миколи Хвильового належить до тих, які завжди хвилюватимуть уми нащадків і спонукатимуть до нових роздумів. Життєдайні ідеї, котрі кинув Хвильовий в українське суспільство, пульсують і до сьогоднішнього дня та й, мабуть, назавжди залишаться частиною українського духовного надбання. Ті ідеї провокуватимуть дискусії, переоцінки, взагалі будь-які динамічні процеси, що творять національну самосвідомість. Єдине, що тривожило Хвильового, - рабський комплекс українця, якого він хотів перетворити на повновартісну, національно свідому одиницю. Він розумів, що довголітня неволя залишила своє тавро на душі українського народу. І це, своєю чергою, виливається в почуття неповноцінності української культури. Тому митець відчайдушно намагався очистити українську культуру від рабського почуття і позадництва. Микола Хвильо­вий висунув ідеал європейської людини, людини-громадянина, творця культурних, суспільних і політичних вартостей, людини - рушія історії".