Свято Незалежності справедливіше відзначати саме цього дня, а не 24 серпня

1 грудня вже всімнадцяте ми­нув в Україні буденно - як звичайний робочий день - попри те, що він має більше прав бути святковим, аніж 24 серпня.

Легітимізація

Наше головне державне свято припадає на 24 серпня згідно з постановою Верховної Ради від 20 лютого 1992 року. Однак в іншій постанові, виданій 24 серпня 1991-го, вона застерігала, що Акт проголошення незалежності України не утверджував її самостійності остаточно - це ще має легітимізувати 1 грудня того ж року всенародний референдум.

Це сьогодні його подають лише як формальність. А 24 серпня 1991-го Верховна Рада не вважала себе наділеною правом вирішувати долю країни самотужки, бо 17 березня того року більшість українців висловилася на всесоюзному референдумі за "збереження СРСР як обновленої федерації рівноправних суверенних республік".

9 жовтня 1991 року на цьому наголошував у московській газеті "Правда" лідер тодішньої комуністичної більшості Верховної Ради Олександр Мороз (нині - голова Соцпартії України): "Зі серпневих подій у Москві в Україні постаралися витягти максимум політичних вигод - здійснили спробу відсторонити законну владу... Дві об'­єктивні обставини вимагають референдуму. Тільки воля народу може наблизити Україну до повного визнання її як суб'­єкта міжнародного права. А по-друге, як можна відмахнутися від результатів референдуму 17 березня? Якщо розмірковувати юридично абстрактно, то все, що накручується навколо незалежності України, можна розцінювати як ігнорування волі народу, висловленої всього п'ять місяців тому... Думку, висловлену, у березні, український народ може підтвердити тіль­ки на референдумі. Верховна Рада таких повноважень не має".

Чому ж 1992 року Верховна Рада наполягла святкувати День Незалежності 24 серпня? Навмисне чи підсвідомо її депутати наголосили таким чином, що це вони "здійснили національну революцію згори".

Нас визнали взимку

Але зі складу СРСР Україна вийшла не одразу ж після прийняття Верховною Радою Акта проголошення незалежності, а лише через сім днів після референдуму 1 грудня й тільки завдяки йому. Бо щойно 8 грудня 1991 року тодішній Президент України Леонід Кравчук поставив зі своїм російським колегою Борісом Єльциним і головою Верховної Ради Білорусі Станіславом Шушкевичем під­пис під скасуванням СРСР.

І тільки після того, як Акт "завізували" на референдумі понад 28,804 мільйона осіб (90,32% тих, хто мав право голосувати), Україну почали визнавати інші держави.

2 грудня, не дочікуючись оголошення офіційних результатів референдуму, це зробили Канада і Польща, 3-го - Угорщина, 4-го, коли Центральна виборча комісія підбила під­сумки волевиявлення народу, - Латвія і Литва, і лише 5-го, разом із заокеанськими Аргентиною й Болівією, а також Болгарією та Хорватією, - су­сі­д­ня Росія. Натомість до 1 грудня 1991 року світ визнав тільки три пострадянські республіки - Естонію, Латвію і Литву - як тому, що ніколи не погоджувався з їхнім включення до складу Радянського Союзу, так і тому, що замість всесоюзного референдуму про долю СРСР у балтійських країнах провели плебісцити про відновлення їхньої незалежності, скасованої у 1940-му.

До того ж, позаяк росіян вистачало в усіх республіках СРСР, за його межами побоювалися, аби у відроджених або новостворених державах не почалася, як на теренах колишньої Югославії, міжнаціональна різанина. Саме тому 1 серпня 1991 року тодішній президент США Джордж Буш-старший переконував українців із трибуни Верховної Ради не виходити зі складу СРСР.

А також тодішній прем'єр-міністр Великої Британії Маргарет Тетчер заявила, що незалежність України для неї те саме, що відокремлення канадської провінції Квебек від решти тієї держави. І лише 90,32% голосів "за" незалежність України переконали світ, що в ній міжетнічного конфлікту не буде.

Адже за вихід із СРСР проголосувала більшість виборців у всіх без винятку регіонах країни. Зокрема, в Криму - 54,19%, а в Севастополі - 57,07%.

Кістка в горлі Москви

По-друге, підсумки референдуму стали кісткою в горлі глави Росії Боріса Єльцина, який заявив 26 серпня 1991 року про намір переглянути кордони з нашою державою. Кремль претендував тоді на Крим, південь і південний схід України. І лише невтішні для Москви результати референдуму в цих регіонах змусили її замовкнути.

По-третє, президенти України та Росії й голова білоруського парламенту зафіксували факт "смерті" СРСР не після Акта проголошення незалежності, а 8 грудня 1991 року, тобто після всеукраїнського референдуму й завдяки йому. Коли Л. Кравчука звинуватили в тому, що він "зруйнував" із керівниками Білорусі та Росії СРСР, наш перший президент резонно відказав: "Нехай зберуться, приміром, три американські губернатори й розвалять СРСР".

Та й Горбачов підписав указ про зняття із себе повноважень президента СРСР також у грудні (25-го). Після чого о 19.38 того дня над Кремлем спустили червоний прапор неіснуючої відтак держави.

Бо фактично українці висловилися 1 грудня 1991 року за скасування СРСР від імені усіх його громадян. Адже після всеукраїнського референдуму його аналоги в інших радянських республіках не проводили, а керівники восьми з них, які залишилися разом з Україною, Білоруссю та Росією у Радян­сь­кому Союзі після виходу з нього балтійських країн і Гру­зії, не мали юридичних претензій із приводу того, що учасники з ними не консультувалися перед тим, як розпустити СРСР.

Нарешті, лише більш ніж двадцятимільйонний підпис під Актом проголошення незалежності України остаточно легітимізує цей документ ще й тому, що, згідно з Конституцією України, джерелом влади в нашій державі є народ. Може, саме тому у відповідь на запитання соціологічної служби аналітичного Центру імені Олександра Разумкова "Яке свято для Вас найулюбленіше?", День Незалежності назвали... 0,9% респондентів.

Не тому, що вони проти державної самостійності - до неї прихильно ставляться 77% опитаних Київським інститутом соціології. Вочевидь, "рейтинг" Дня Незалежності піднявся б, коли б його приурочили не до серпневого волевиявлення депутатів, частина яких або рятувалася тоді розвалом СРСР від розплати за участь у ДКНП, або прагнула перетворити Україну на компартійну резервацію, а до грудневого екзамену українського народу на його самос­тійність.