Через тиждень після Зіслання Святого Духа Східна Церква віддає особливу шану всім тим, що є плодом дарів Святого Духа, тим, що стали для нас прикладом вірності Христовому Євангелію. 

Про декого з них ми знаємо ледь не все, деяких вважаємо своїми покровителями і заступниками, але значно більше є тих, про кого знаємо зовсім мало або й навіть не здогадуємося. Наступної неділі після П’ятидесятниці Східна Церква вшановує усіх святих – знаних і не дуже. 

Західна Церква днем вшанування усіх святих визначила 1 листопада, коли й у нас за перейнятою традицією йдуть на цвинтарі молитись за померлих.

Вшанування святих почалося ще в перші століття християнства, коли громада збиралася на молитву на могилі свого співбрата-мученика. 

Саме з перших століть, коли християни зазнавали гонінь, маємо чимало святих. Як писав Тертуліан, “кров мучеників – насіння християн”, адже багато людей, бачачи мужність і стійкість у вірі Христових послідовників, самі ставали християнами. 

Одні заслужили визнан­ня, розвиваючи науку Церкви, інші – через проповідь Євангелія та праведне життя. Чимало мучеників за віру дало нам і ХХ ст., багато з них ще чекають свого визнання… 

Вони не були якимись особливими, спеціально до того не готувалися, аби стати ісповідниками, просто кожен на своєму життєвому місці свідчив Христа і Його науку не тільки словом, а й ділом.

Нерідко, однак, маємо враження, що святі – це люди, які жили колись давно, про яких оповідають легенди, і це мало стосується нас, сучасних людей, які мають зовсім інші проблеми. Проте святі й тепер живуть серед нас, адже заклик бути святим стосується кожного християнина. Єдина вимога – жити за Євангелієм, сповняти заповіді, насамперед  заповіді любові. Тож “насінням християн” покликаний бути кожен, хто живе своєю вірою.

Щороку офіційний реєстр тих, кого Церква визнала святими і блаженними, поповнюється новими іменами. Цього року в травні ми мали щасливу нагоду бути свідками того, як Церква визнала заслуги своїх слуг – понтифіків Івана ХХІІІ та Івана Павла ІІ, яких ми, залежно від покоління, пам’ятаємо як наших сучасників. 

Інколи люди думають, що святі – це дуже добрі, високоморальні люди, з якими приємно спілкуватися, над якими ясність світиться і єлей пахне. Святі – це насамперед ті, що дуже наближені до Бога, а через це й до всіх людей.

Дуже гарно про святість розповів давній християнський подвижник авва Доротей: “Уявіть собі круг. Його центр і радіуси-промені, які виходять з цього центра. Що далі ці радіуси від центра, то більше вони розходяться і віддаляються один від одного. І навпаки, що ближче підходять до центра, то більше зближуються між собою. Ось тепер нехай круг цей буде світом, його центр – Богом, а радіуси – життєві шляхи людей. І святі, які прагнуть до центра, до Бога, стають ближче й один до одного”. Тож коли люди віддаляються від Бога, то віддаляються  й один від одного. Така властивість любові. Святі – це люди, які особливо люблять Бога і одночасно кожну людину, незважаючи на те, хороша вона чи погана в очах інших.

Святих іноді порівнюють з маленьким дзеркалом, у якому відображається світло сонця, і це відображене світло світить іншим людям. Ми не можемо бачити Бога і не можемо уявити собі Його. Але через святих відчуваємо святість – любов, яку вони випромінюють. 

Святість святих – це відображення святості Бога. Прославляючи святих, ми прославляємо Господа Бога, бо вшанування святих приводить до прославлення Бога. Святі не стали такими власною силою, але вони і їх святість є справою Божої благодаті. Усе, чим вони є, Богові завдячують. 

“Почитання святих, – писав Митрополит Андрей Шептицький, – не тільки ніяким способом не противиться культові, що належить Богові, але спричиняється до прославлення Бога. Почитаємо святих як Божих слуг, як наших небесних опікунів, які нас оберігають і від Бога випрошують нам прощення гріхів і небесну благодать”. 

Нерідко, починаючи непросту справу, маючи до вирішення складне завдання чи перебуваючи в скрутних життєвих обставинах, ми звертаємося до наших друзів з проханням про молитву: “Помолися за мене, бо маю такі й такі клопоти”. Так само ми звертаємося і до наших друзів, яких маємо в Небі, до тих, кого Церква визнала, що вони напевне своїм життям заслужили на перебування у безпосередній близькості до Творця. Кожен святий, до кого ми щиро звертаємося, є нашим співмолитвеником Богові. І кожен з них може бути нашим помічником. 

У понеділок, 16 червня, в християн починається піст, знаний у народі, як Петрівка, бо закінчиться він 11 липня – у переддень празника Верховних апостолів Петра і Павла. Цим учням Христа він і присвячений.

Цей піст дуже давній – сягає перших віків християнської віри. Згадки про нього доходять до IV століття. Він увійшов у церковну практику через поширений звичай, тому довший час не було одностайності ні щодо його дотримання, ні щодо часу його тривання. Від прийняття Руссю християнства й донині цей піст триває від неділі Всіх Святих до празника Верховних апостолів Петра і Павла. Може бути довшим або коротшим залежно від того, коли випадає Пасха: що раніше настає Великдень, то довша Петрівка. Найбільше може мати шість тижнів, а найменше – тиждень і один день. Цього року Петрів піст триватиме 26 днів.

Він є менш строгим, аніж Великий – перед Пасхою, бо не має такої кількості обмежень: не можна споживати м’яса у п’ятницю. Крім того, кожен сам визначає, від чого йому слід відмовитися. Важливо пам’ятати, що піст не є дієтою, а встановлений Церквою насамперед для духовного вдосконалення. 

Тож найважливіше у кожному пості бути відкритішими, добрішими до інших, присвятити більше часу родині, дітям, застановитися над сьогоденням, розважити над вічним.