Вознесіння Господнє – одне з дванадцяти найбільших свят у літургійному році. Воно завжди припадає на четвер, на сороковий день після Христового Воскресіння. Цього року його разом святкують християни Сходу і Заходу, оскільки й Великдень припав на той самий день.

Немає відомостей про святкування Вознесіння у перші три століття. Очевидно, як зазначає літургіст отець Василь Рудейко на сайті УГКЦ, перші християни були зосереджені на П’ятидесятниці, тобто після Пасхи прославляли Воскресіння Христове й очікували дару Святого Духа. Пізніше, аби літургійний рік відповідав історичному ходу подій, було встановлене свято Вознесіння, яке набуло великого значення. У IV столітті празник Господнього Вознесіння став загальновизнаним. 

Його звеличили своїми проповідями Іван Золотоустий, Григорій Ниський, Епіфаній Кипрський, Лев Великий. У IV столітті на місці, де за переданням відбулася подія Вознесіння, цариця Олена поставила храм на честь цього празника.

Це свято прославляє Христове Вознесіння на небо і підкреслює його значення для Христа і для нас, вірян. Іван Золотоустий у своїй проповіді про Вознесіння каже: “Сьогодні людський рід совершенно примирений з Богом. Зникла давня боротьба й ворожнеча. Ми, що були не достойні жити й на землі, вознесені на небо. Сьогодні стаємо наслідниками небесного царства, ми, що не вартуємо й земного, виходимо на небо й унасліджуємо престол Царя і Господа. А людська природа, перед якою херувим боронив рай, піднесена тепер понад усякого херувима”.

Папа Бенедикт XVI у своїй книжці “Ісус із Назарета” так пояснює значення Вознесіння: “У вознесінні Ісус іде не кудись до далеких небесних світил, а входить у спільність життя і влади з живим Богом, у стані вищості Бога понад усяким простором. Тому він не “пішов геть”, а завдяки самій Божій могутності завжди присутній тепер з нами і для нас… Оскільки Ісус біля Отця, Він не є далеко, а близько від нас. Тепер він вже не в одному окремому місці світу, як перед Вознесінням, тепер він у своїй могутності, що перевершує для всіх усякий простір. Він присутній поруч з усіма, і до нього моляться всі протягом цілої історії і в усіх місцях”.

Тому, зі слів Папи Бенедикта, дуже важливо усвідомлювати, що “Христос у Отця не віддалений від нас, то ми далеко від Нього, але дорога Його до нас відкрита. Не дорога космічно-географічна, а “навігація в просторі” серця від виміру замкнутості у собі до нового виміру божественної любові, що охоплює весь світ”.