26 листопада - День пам'яті жертв голодомору і політичних репресій

Кожної передостанньої суботи осені українці поминають заморених Голодом спів­вітчизників.

Відбирали, аби вбити

В усіх країнах світу в такі жалобні дні передусім засвідчують інстинкт самозбереження від повторення жахливих трагедій. Однак, як стверджував відомий соціолог Євген Головаха, Голодомором більшовики не лише усували перешкоду на шляху до тоталітарного суспільства, а й фор­мували підсвідомий страх перед можливістю повторення репресій - надто багато українців генетично успадкували від жертв геноциду брак бажання та здатності відстоювати свої права й інтереси, свою залежність від держави й відсутність особистої ініціативи.

Синод єпископів УГКЦ теж констатував, що наслідками Голодомору є наше невміння організувати своє суспільне, політичне та економічне життя. А історик зі США Джеймс Мейс, який після висновку про співучасть уряду цієї держави в геноциді українців втратив у ній роботу та емігрував до нашої, вважає результатами Голодомору ще й "зневажання своєї мови та культури, постійне загравання перед кимось сильнішим, багатшим, чи то росіянин, чи представник якогось куцого фонду з Америки".

Саме після Голодомору, зі слів Мейса, "усе національне стало сприйматися українцями не тільки як другорядне, а й як чуже і вороже, а часом - страхітливе і смертельно небезпечне". Та найголовніший висновок із найжорстокішого злочину в історії людства полягає в тому, що він міг відбутися тільки внаслідок окупації України.

Бо "уряд" УРСР щойно за наказом голови надзвичайної комісії з Москви В'ячеслава Молотова велів карати селян, які не здали стільки зерна, скільки від них вимагали, "натуральними штрафами". Тобто конфіскувати у них не лише зерно, а й іншу їжу, яку не зараховували в залік "боргу".

Той факт, що комуністам розходилося не так про усі без винятку харчі, як про катування селян Голодом, засвідчують чисельні випадки виливання на підлогу російськими комуністами, котрих посилали відбирати у селян продукти, навіть баланди з буряків. А те збіжжя, яке псувалося просто неба, охороняли від селян, розстрілюючи їх із кулеметів.

Коли ж іноземці відмовлялися від некондиційного зерна з України, то його відправляли в Росію. Попри те, що Міжнародна комісія з розслідування Голодомору в Україні встановила: "Відсутні або присутні в малій кількості факти про те, що території з російською більшістю страждали від голоду. Дивно, що Білорусь, яка межує з Україною й має дуже схожі спільні умови, не переживала голоду".

Тільки українські селяни бачили тоді хліб лише поза УРСР. І лише у тих випадках, коли вдавалося пробратися крізь армійські заслони навколо України.

Бо, як визнала 22 січня 1930 року газета "Пролетарська правда", одним зі завдань колективізації в УРСР було "знищення соціальної бази українського націоналізму - приватного землеволодіння". От і заморили Голодом, за різними оцінками, від 4 до 10 мільйонів українців, кілька мільйонів з яких були дітьми...

Катували, бо втрачали

Диктатор СРСР Сталін писав 11 серпня 1932 року своєму соратникові Лазарю Кагановичу, який безпосередньо керував організацією Голо­домору в нашій країні: "У двох областях України до 50 райкомів висловилися проти плану хлібозаготівель, визнавши його нереальним. В інших райкомах справа полягає, як стверджують, не ліп­ше... Якщо не візьмемося одразу ж за виправлення становища в Україні, то Україну можемо втратити".

Однак план хлібозаготівлі був нереальним тому, що українські селяни не мали для його виконання ані сил, ані часу. Після того, як їх загнали до колгоспів, де "зарплатою" були символічні трудодні - галочки у відомостях, хлібороби могли з останніх сил прогодувати себе й свої сім'ї лише тим, що їм залишили на мізерних тоді присадибних ділянках.

Та навіть від виснажених українців остерігалися повторення прецеденту 1919 року. Бо коли комуністи й тоді вигребли в Україні всі продукти, то повстання у ній розвалило фронт Червоної армії проти білої, яка погнала експропріаторів аж під Москву.

Відтак британський історик Роберт Конквест констатував: "Селян знищили не тому, що вони були селянами, а тому, що були українцями. Це була війна сталінського режиму на тотальне духовне й фізичне винищення української нації. Сталін розумів, що лише масовий терор проти самого тіла нації - селянства - зможе упокорити Україну".

Книга Конквеста про Голодомор, зі слів філософа Євгена Сверстюка, "мала вплив і приголомшливий, і опритомнюючий". Уже невдовзі після її публікації в Україні 90% учасників референдуму 1 грудня 1991 року голосували за її незалежність від канібала-СРСР.

Тодішній голова Верховної Ради Леонід Кравчук зізнався Мейсу, що саме його книга про Голодомор українців "зіграла велику роль у його перетворенні зі "солдата партії" на Президента України й фактично - у перетворенні УРСР на державу". А історик Юрій Шаповал стверджує, що ми завжди мусимо пам'ятати про Голодомор, тому що "йдеться не про якісь там події ХХ століття, йдеться фактично про майбутнє України".