У вівторок, 21 січня, у Брюсселі почалися переговори про вступ Сербії до Європейського Союзу. Делегацію Белграда очолює прем’єр-міністр Івіца Дачич. 

Офіційні переговори про приєднання країни до ЄС стали можливими після того, як Сербія врегулювала відносини з невизнаною Белградом Республікою Косово. Крім того, парламент країни затвердив ряд змін до законів задля того, щоби вони відповідали нормам ЄС, повідомляє DW.

“Я вважаю, що сьогодні – найважливіший для Сербії день з часу закінчення Другої світової війни”, – заявив голова сербського уряду Івіца Дачич на прес-конференції у Брюсселі. Слідом за іншими республіками колишньої Югославії (Словенією і Хорватією, які вже стали членами ЄС) Сербія почала офіційні переговори про вступ до Європейської Спільноти.

Івіца Дачич впевнений, що переговори вдасться завершити за 4 роки. Експерти ж у цьому сумніваються. “Сербія – складний кандидат. Не тільки через історію неврегульованих конфліктів із Косовом, а й через економічну ситуацію та прогалини в побудові правової держави та політичних структур”, – вказує глава брюссельського бюро німецького фонду “Наука і політика” Душан Реліч. 

А депутат Європейського парламенту, представник Християнсько-демократичного союзу (ХДС) Ельмар Брок припустив, що процес переговорів про вступ Сербії до Євросоюзу займе до 8 років. Країна поки не готова до приєднання до ЄС, заявив політик радіостанції Deutschlandradio. На його думку, треба усунути недоліки в таких сферах, як формування правової держави, підвищення конкурентоспроможності, а також боротьба з корупцією.

Для прийому в ЄС країни-кандидати повинні відповідати так званим Копенгагенським критеріям. Йдеться насамперед про демократію, правову державу й економічну конкурентоспроможність. Але окремим кандидатам Брюссель може поставити й додаткові умови. У випадку Сербії – співпраця з Міжнародним трибуналом у Гаазі. Після довгих зволікань Белград її виконав, видавши трибуналу звинувачених у військових злочинах Ратко Младіча та Радована Караджича.

Друга умова – врегулювання відносин із Косовом. За сербською конституцією, Косово – провінція у складі Сербії. У 2008 році Косово проголосило свою незалежність. Белград її до цього часу не визнає, хоча і підписав з урядом Косова угоду про автономію. Євросоюз не вимагає від Сербії офіційного визнання незалежності Косова, але наполягає на укладенні обов’язкового, з точки зору права, договору про нормалізацію відносин. З цієї проблеми і почалися переговори в Брюсселі.

Але не тільки наслідки Балканської війни після розпаду Югославії стоять на шляху Сербії до ЄС. Як і багато інших постсоціалістичних країн, Сербія досі не подолала спадщини соціалізму. Це непомірно роздутий та неефективний чиновницький апарат, і як результат – розгул корупції. У міжнародному Індексі сприйняття корупції за 2013 рік, представленому Transparency International, Сербія посідає 72 місце. Це гірше, ніж у Намібії, але краще, ніж в Україні, яка опинилася на 146 позиції.

Безробіття в країні сягає 30 відсотків, а серед молоді навіть 50. Це офіційні дані, але багато безробітних навіть не зареєстровані на біржі праці. Ті ж, хто має постійну роботу, ледве зводять кінці з кінцями – середня зарплата в Сербії становила торік 376 євро. Інфляція досягла 8,5 відсотків, швидкими темпами збільшується і державна заборгованість.

Причин економічної стагнації багато. Передусім це засилля нерентабельних державних підприємств і нестача іноземних інвестицій. 

Одним із каменів спотикання на шляху до ЄС може стати і стратегічне партнерство з російським “Газпромом”. Головним виробником і постачальником нафти і газу на внутрішньому ринку Сербії є компанія “Нафтова індустрія Сербії” (НІС), більша частина акцій якої належить російському ВАТ “Газпром нафта”. “НІС” і “Газпром нафта” разом із урядом Сербії планують будівництво сербської ділянки газопроводу “Південний потік”. Але ЄС намагається не допустити монополії на газопроводи.

Досі сербські політики охоче використовували красиву метафору, мовляв, Сербія – будинок із двома дверима: одні – у бік Брюсселя, інші – у бік Москви. До недавнього часу таку політику лавірування між Росією та ЄС проводила й Україна. Тепер Президент України Янукович двері на Захід, судячи з усього, зачинив. Можливо, і політикам у Сербії доведеться вирішувати, які з дверей залишити відчиненими.

Скільки років триватимуть переговори про вступ до ЄС, залежатиме насамперед від успіху реформ у самій Сербії. У неї перед очима приклад: сусідня Хорватія пройшла весь процес за шість років. Туреччина ще в 1999 році отримала статус кандидата на вступ до ЄС, і з того часу переговори буксують. Але багато політиків у Белграді вважає, що сама дата вступу не така важлива. Головне – модернізація країни.

Заступник генерального секретаря неурядової організації “Європейський рух у Сербії” Іван Кнежевич підкреслює, що головне зараз – “приведення законів країни у відповідність до європейських вимог і встановлення стандартів ЄС у повсякденному житті, щоб і громадяни Сербії відчули зміни на краще”. Одна така зміна вже відбулася – з 2009 року серби отримали право безвізового в’їзду в Шенгенську зону.