Наші предки навчалися в університетах ще тоді, коли інші народи цуралися книг

День студента взагалі-то можна святкувати й 17 листопада. Але приурочувати годилося б до тієї події, яка відбулася в Україні, а не в Москві.

Удома

Щороку київські телеканали повідомляють, що День студента випадає 17 листопада тому, що цього дня заснували перший університет у... Росії - Московський. 2005 року йому виповнилося уже рівно чверть тисячоліття.

Але того ж дня у 1784-му вдру­ге відкрили перший вищий навчальний заклад і в Україні - Львівський. А вперше це відбулося у 1661-му.

Тоді університетом проголосили єзуїтську колегію у столиці Галичини. Щоправда, він відрізнявся тоді від інших своїх "тезок" тим, що в ньому навчали лише на двох факультетах - філософському й богословському.

Щойно в 1784-му австрійський імператор Йосиф ІІ розпорядився, аби у Львівському були ще й правничий і медичний факультети. Натомість королі Речі Посполитої тривалий час відмовлялися визнати університетами та академіями (ці слова й сьогодні вважають синонімами) ті українські школи, у яких рівень освіти відповідав статусу вищих навчальних закладів.

Фактично ними й були Острозька, заснована приблизно 1578 року, та Львівська й Ки­ївська братські школи, відкри­ті, від­по­відно, у 1586-му та 1615 роках. Останню перетворили 1632-го на колегію - вищий навчальний заклад, який від­різнявся від університетів-академій тим, що королі не давали дозволу викладати у ньому богослов'я.

Лише цього йому бракувало для статусу університету-академії. А надав його 30 березня 1670 року Київській колегії, дозволивши викладати богослов'я, перший король Речі Пос­по­литої українського походження - Міхал Вишневецький.

На чужині

А до цього українці навчалися в закордонних університетах. Причому, як любили говорити чехи, "ще тоді, коли німці сирі жолуді гризли". І не лише німці.

Приміром, в описі відвідин 1713 року московським царем Петром І паризького університету Сорбонна сказано: "Дуже шкодував, що ніхто з москови­тів досі не навчався в нашій Сорбонні".

Натомість українці здобували у ній освіту ще в XIV столітті - дослідник Дмитро Наливайко виявив у Сорбонні датовані 1353 роком дані про магістра Петра Кордована з Русі. Позаяк офіційною мовою університетів була латинь, то нею слово "Русь" передавали на письмі як "Ruthenia", а позначали ним на західноєвропейських картах терени України, а не Московії, навіть після перейменування московським царем Петром І свого царства на Російську імперію.

1389 року в одному зі сорбоннських документів зафіксовано ще й "бакалавра руської нації з Києва Германа Вілевича". Тобто українців ще тоді знали як окрему націю. А в 1567-му Адріана Загорикуса занесли до списку студентів Сорбонни як представника "нації руської з України".

Щойно в 1660-му, коли частина українців визнавала протекторат Москви, один із них записався до списку студентів італійського Падуанського уні­верситету таким чином: "Йозеф Данило Дзик, катедральний вікарій Луцький, національність - українець". Це перший документ, у якому наш співвітчизник ідентифікував себе українцем.

Випускник Падуанського університету Станіслав Оріховський свідчив, що в 1520 - 1530-х у ньому серед вихідців із Польського королівства переважали галичани. А за даними польського дослідника Барича, в XVІІ столітті в Падуї було 2446 студентів з України, Білорусі й Литви.

Причому не лише дітей заможних батьків. У 1478-му сту­дент Падуанського університету Юрій Дрогобич-Котермак писав: "Мені судилося бути бідним, постійно в клопоті й злиднях. Невеликий заробіток, який щодня здобуваю, дістається ціною постійної праці і величезних зусиль".

Та навіть скрута не перешкоджала українцям не лише навчатися в університетах, а й викладати у них і навіть очолювати їх. Зокрема, Дрогобича-Котермака обирали ректором Падуанського університету, а Станіслава з містечка Нове Місто під Львовом та Івана Туробінського - Краківського.

Відтак українці не лише взяли участь у творенні європейської цивілізації, а й поширювали її на терени своєї Вітчизни, викладаючи після закінчення європейських університетів у її навчальних закладах.