Школа - це храм знань. Це знають усі. Та для дітей, що навчаються в середній загальноосвітній школі-інтернаті № 2
м. Львова, він ще й рідний дім, у якому їх зігрівають, одягають, годують. Під його дахом зібралися сироти та діти з соціально незахищених сімей.

Фінанси співають романси

"В інтернаті навчається 288 дітей віком від шести до 17 років, - розповіла "Пошті" директор школи Світлана Ківачук. - Частину дітей із школи-інтернату на канікули забирають родичі. А діти-сироти, їх 26, живуть в інтернаті весь рік. Серед учнів є й такі, що в інтернаті навчаються, снідають-обі­дають-вечеряють, а ночувати ходять додому, але тільки за заявою батьків. Таких школярів 50".

Проблем в інтернаті, за словами директора, багато, і найболючіша - фінансова. Цього року коштів виділили значно більше, ніж торік, проте для потреб інтернату їх недостатньо. А беручи до уваги те, що за останнє десятиліття фінансування було мізерним, то проблем накопичилося дуже багато, й тепер їх розв'язувати надзвичайно складно.

У 2007 році для інтернату виділили майже 3 млн грн, на 2008-й - майже 4 млн, але наразі всі гроші ще не надійшли. З цієї, здавалося б, немалої суми 45% грошей йде на заро­бітну плату і 55% - на утримання дітей. 10% з другої суми витрачають на оплату комунальних послуг (теплопостачання, освітлення, воду та ін.), а суто на потреби школярів залишається 45% - це 1 млн 52 тис. на рік на 288 діток. Аби ці кошти витратити, як мовиться, з розумом і вкластися у встановлені норми, треба бути віртуозом-фінансистом: 640 тис. грн іде на харчування школярів, приблизно 8 тис. - на медикаменти. А на забезпечення одягом дітей-сиріт виділяють лише 30 тис. грн. Іншими словами, трохи більше тисячі гривень на дитину-сироту. І це при нинішніх-то цінах.

Три пари шкарпеток - на рік

Про забезпечення одягом у школах-інтернатах, і не лише львівських, ходять анекдоти. І підґрунтя для їх складання багате. Адже відповідно до норм, розроблених ще у 1980-х роках, на одну дитину на рік передбачено три пари трусів і три пари шкарпеток. Трьох пар штанів сироті повинно вистачити на два роки, светр чи гольф, спортивні штани також мусить носити стільки ж часу. Одна пара кросівок на рік. Зимову чи демісезонну куртку прописано носити три роки, зимове взуття - два роки, а демісезонне - вісім місяців.

Діти-сироти і так обділені у житті, і навіть в одязі вони не можуть виглядати на рівних з ровесниками, що живуть у сім'ях. Уявляєте їх відчуття? Аби школярі не ходили у рваних трусах чи шкарпетках, керів­ництво інтернату намагається забезпечити їх усім необхідним.

"Одяг закуповуємо партіями перед кожним сезоном у магазинах і тільки новий.  Купувати речі зі секонд-генду не практикуємо, але від одягу, який надсилають спонсори з-за кордону, не відмовляємося, адже це значна допомога, зважаючи на нинішні ціни", - розповів заступник директора Сергій Кандиба.

Днями італійські спонсори надіслали допомогу для дітей школи-інтернату. "Пошта" якраз застала учнів за радісним заняттям - вони саме поверталися в кімнати з пакунками. З надісланих речей дітям дозволяють самим вибирати собі одяг, але вихователі стежать, щоб речі ділили порівну. В кімнаті, де складають подарунки від італійців, дівчинка років 12 вже вибрала собі рожеву сумку через плече, а хлопчина такого ж віку вподобав осінню курточку й відразу її одягнув. І стільки радості світилося в їхніх очах. Кожен такий "шопінг" - це маленьке свято для дітей-сиріт, яких у їхньому житті не так уже й багато. Правда, тепер, коли уряд заборонив ввозити ношені речі в Україну, радість дітей-сиріт може затьмаритися - отримувати допомогу від закордонних спонсорів буде значно складніше.

Уже два роки інтернат спів­працює з італійською Асоціацією культури і солідарності "Мат­рьошка". Щороку один чи два класи їдуть в Італію, діти впродовж місяця живуть в італійських сім'ях, ходять до школи. Основні предмети вивчають разом з українськими вчителями, які їх супроводжують, інші - з  іта­лійськими дітьми (в інтернаті учні вчать італійську мову). Учні знайшли друзів за кордоном, 176 школярів листуються з італійськими однолітками.

Ще одне болюче питання  - ремонт приміщення та заміна меблів у дитячих кімнатах. "Я вже 11 років працюю, але у кошторисі на ремонтні роботи не було закладено жодної копійки, - говорить заступник директора. - Найбільша проблема - котельня, яку треба давно замінити, а також вікна та двері".

Полатані, хоча й пофарбовані двері до кімнат давно просять заміни. Плитка на підлозі подекуди потріскала й повідпадала. У їдальні за спонсорські кошти недавно замінили стільці та столи. Саме приміщення потребує ремонту, але грошей наразі на нього нема.