Якщо бажаєте відпочити від міської суєти, насолодитися краєвидами старого морського поселення, поніжитися під ласкавим сонцем та скупатися в морі – ласкаво просимо до Созополя! 

Це невелике містечко розкинулося на мальовничому скелястому півострові, який омиває Чорне море, і є одним з найгарніших і найромантичніших міст болгарського узбережжя. До того ж це найстаріше болгарське місто на Чорноморському узбережжі, яке поєднує море, історію, стиль і сучасність. Його незвична краса приваблює митців, поціновувачів стародавньої архітектури та романтичної атмосфери. 

фото: Вікторія Дворянин

Тож не дивно, що саме тут здійснюють театральні постановки, організовують концерти класичної музики, естрадні та джазові виступи, виконують автентичну фольклорну музику, показують фільми, влаштовують виставки картин, живопису і скульптури, презентують нові книжки, проводять авторські вечори із сучасними поетами тощо. Вузькі вулички та провулки, будівлі XVIII – ХХ століть, величезна кількість каплиць і церков передають особливості традиційної болгарської архітектури. 

Археологи зазначають, що перше поселення в цих місцях виникло ще у IV-III тисячоліттях до н.е. (бронзова доба). Та історія міста бере свій початок у 610 році до н.е., коли грецькі переселенці з Малої Азії заснували Аполлонію – місто-державу, зразок давньогрецької демократії. Свого часу це було найбільше та найбагатше місто на Чорноморському узбережжі, центр жвавої торгівлі та мистецтва. Окрім того що мало вихід до моря, було відправним пунктом сухопутного торгового шляху, що сполучав Чорне море з Егейським. Аполлонія славилася виробами з бронзи, срібла, золота та мармуру. 

В місті чеканили власні монети, на яких незмінно зображали якір – символ Аполлонії. З приходом римських легіонів усе змінилось – місто розграбували. Донині археологи знаходять залишки цієї культури: монети, керамічні амфори, стародавні якорі.

фото: Вікторія Дворянин

Однак у IV столітті місто знову відродилось, ставши притулком для християн. Нові жителі назвали його “містом спасіння” – Созополем. Назва ця залишилась і після проголошення християнства державною релігією. Був відновлений торговий шлях Чорним морем, відбудовані фортечні мури. До  XV століття місто перебувало у складі Візантії, та після тривалих жорстоких боїв  було захоплене  турками  і стало поволі занепадати, перетворюючись  на маленьке рибальське поселення…

Нині Созополь – один із туристичних центрів Болгарії, що поєднує минуле та сучасність на території Старого і Нового міста. На його вулицях можна почути німецьку, французьку, польську, англійську, італійську мови. Саме містечко досить компактне – щоби його пройти, знадобиться дві-три години.  

Стара частина міста, що розкинулась на скелястому мисі та заходить далеко в море, і є архітектурним заповідником. Будиночки, які датуються кінцем XVIII століття, незвичні: перший поверх із каменю, другий із дерева. Пов’язано це з тим, що на першому поверсі містяни зберігали човни, а на другому були житлові приміщення. 

Коли потрапляєш у цей лабіринт незвичних будівель, здається, що ти в іншій епосі. Старі будинки так контрастують із сучасними, що важко собі уявити в них теперішніх мешканців. Здається, ось-ось на подвір’я вийде старий рибалка із сіттю та попрямує до моря. А воно тут скрізь: то праворуч  – біля мурів старої фортеці, то ліворуч – між будиночками. 

Направду містично старе місто виглядає увечері. Поодинокі ліхтарі освітлюють місця розкопок, дерев’яно-кам’яні хатки і маленькі каплички розкидані то тут, то там. З відчинених навстіж дверей маленького паба долинають звуки джазу…

Інженер зі щирою душею

Адміністратором одного з готелів Созополя є привітний Георги Дянков – інженер-механік, а ще поет. Свій ліричний збірник “Мої вірші життя” видав не лише для зрячих співвітчизників, але й для незрячих. Цей чоловік закінчив технічний університет у Варні, почав писати вірші після серйозної аварії і тривалого лікування в 2002 році.  Своє бажання видавати книжки для незрячих мотивує тим, що хоче, аби його поезії могли читати всі. Воно прийшло несподівано, після чого він почав учити мову Брайля і шукати шляхи втілення своєї мрії в життя. Із самого початку його підтримував батько, який знайшов фірму, що друкує книжки брайлівським шрифтом. Усі книги автор видав власним коштом, а тепер безплатно поширює їх у спеціалізованих закладах.

Особливу увагу варто приділити капличкам, які “вигулькують” у найнесподіваніших місцях – над урвищем, посеред майдану. У них завжди можна зайти, поставити свічку, помолитися. Каплички кам’яні та дуже маленькі – в деяких можуть одночасно перебувати лише двоє людей. Такі мініатюрні архітектурні споруди тут називають параклісами. А ще болгари, у яких щойно або давно померли родичі, вивішують поминальні листівки на хвіртках, дверях будинків, деревах – це вже традиція, хоча й трохи дивна. 

Старе і Нове місто розділяє невеликий парк, в якому варто прогулятися під час обідньої спеки. Тут же, збоку, заховався літній театр. Чи не щовечора сюди можна завітати то на модерну виставу, то на концерт болгарських народних пісень, то на вечори музики. 

Нова частина міста – це переважно маленькі вілли, де затишно відпочивати цілою сім’єю. Звісно, є тут і великі готелі з номерами “усе включено”. Відпочинок в Созополі на всяк смак: і піщані пляжі, і скелясті бухти, і пологі лагуни. 

Навпроти старої частини міста, на півночі та заході, у морі є три острови – Святий Іван, Святий Петро і Святий Кирило.  Святий Іван – найбільший у Чорному морі, що належить Болгарії. Колись там був православний монастир, але за те, що дав прихисток  козакам після їх набігів на турків, його зруйнували. Там же під час археологічних розкопок знайшли релікварій з мощами Івана Предтечі. Нині вони зберігаються в храмі Святих Кирила і Мефодія. 

Усіх цікавих місць не перелічити. Ходячи щодня однією дорогою, кожного разу зауважуєш щось нове та незвичне. Дух цього міста не передати словами – сюди варто приїхати!