Тепер народження дітей вважається приватною справою кожної родини і не є ознакою Божого благословення. Однак і нині багато сімей роками чекають дитини, проте більше покладають надії не на Божу ласку, а на можливості сучасної медицини, хоч нерідко вони суперечать християнській моралі.
Є й чимало таких, для яких діти є не благословенням, а небажаним дарунком. Видається, що передача “Вагітна у 40” зібрала б не менші рейтинги, аніж “Вагітна в 16”, бо часто жінка, яка у пізньому віці довідується про свій благодатний стан, не наважується народжувати, надто переймаючись розмаїтими застереженнями: віком, ймовірністю фізичних чи розумових вад у дитини, думкою оточення…
З надією на Божу ласку
Святі Йоаким і Анна, за переданням, коли отримали звістку, що Бог їх благословить дитинкою, були вже у дуже похилому віці – тільки в подружжі прожили 50 років. Однак цей день став для них найрадіснішим за все життя. Вони не переживали, як виховуватимуть дитину, а тішилися таким Господнім благословенням.
У ті часи вважалося, що подружжя, які не мають дітей, позбавлені його, покарані за гріхи. Тож і Йоаким, і Анна, що були доволі заможними людьми в Назареті, походили із шанованих та впливових родів (Йоаким – з коліна Юдиного, з роду пророка і царя Давида, Анна – з архиєрейського роду, з коліна Левієвого, з дому первосвященика Арона), нерідко зазнавали зневаги від інших.
В одне зі свят старець Йоаким приніс до Єрусалимського храму свою жертву в дарунок Богові, але первосвященик не прийняв її, назвавши Йоакима недостойним через бездітність. Святий Йоаким в глибокому горі пішов у пустелю і там зі сльозами молився до Господа. Свята Анна, довідавшись, що сталося в Єрусалимському храмі, гірко плакала, однак не нарікала на Всевишнього, а також молилася, закликаючи на свою родину милосердя Боже.
Про ці події ми нічого не знайдемо ні в Євангеліях, ні в Новому Завіті. Головне джерело вісток про життя Пресвятої Богородиці — це апокрифічна книга, написана близько 170-180 року, яку називають Протоєвангелієм Якова
Господь виконав їхнє прохання. Архангел Гавриїл приніс Йоакиму і Анні радісну звістку: «Бог вислухав ваші молитви – у вас народиться Преблагословенна дочка Марія, через яку буде дароване спасіння усьому світу». Як пише відомий літургіст Юліан Катрій, ім’я Марії в перекладі з єврейської означає «висока», «перевершуюча».
Про ці події ми нічого не знайдемо ні в Євангеліях, ні в Новому Завіті. Головне джерело вісток про життя Пресвятої Богородиці — це апокрифічна книга, написана близько 170-180 року, яку називають Протоєвангелієм Якова. Ця книга дала мотив для встановлення таких празників – Зачаття Богородиці святою Анною, Різдва Пресвятої Богородиці, Введення в храм Пресвятої Богородиці та свята на честь Йоакима і Анни. Звідси довідуємося про обставини різдва Пречистої Діви Марії – хто були її батьки та як вони називалися.
Історія встановлення свята
Як пише той же Юліан Катрій, свято Різдва Божої Матері у Східній Церкві належить до дуже давніх Богородичних празників, хоча не можна точно визначити час, коли він з’явився. Про нього згадують святі Іван Золотоустий, Августин і Роман Сладкопівець.
За палестинським переданням, свята Єлена, мати цісаря Константина, збудувала в Єрусалимі храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Стихири і гімни уклали Патріарх Анатолій (449 – 458), Стефан Єрусалимський (VI ст.), святий Андрій Критський і Патріарх Сергій (VII ст.), святий Іван Дамаскин і Патріарх Герман (VIII ст.), святий Йосиф Студит (ІХ ст). Офіційне введення цього празника у візантійському цісарстві приписують імператору Маврикієві (582 – 602).
Зі Сходу празник Різдва Пресвятої Богородиці перейшов на Захід, спочатку в VII ст. до Риму, а вже звідти поширився на цілу латинську Церкву. 8 вересня (21-го за новим стилем) стало празником тому, що того дня сповнилось дев’ять місяців з моменту зачаття Пречистої Діви Марії в лоні святої Анни (наша Церква святкує цю подію 9 (22) грудня), а також тому, що того дня мало бути посвячення храму на її честь у Єрусалимі. Празник належить до 12 найбльших свят церковного року.
День всесвітньої радості
Прихід на світ тієї, що має стати Божою Матір’ю, є особливим приводом для радості не тільки для її батьків, Йоакима і Анни, а й для неба, землі і всього створіння. На цій духовній радості наголошують святі отці.
Андрій Критський у своїй проповіді на цей празник величає Пресвяту Богоматір як ту, через яку сповнилися всі пророцтва та прообрази Старого Завіту. І гідно звеличивши її найкращими похвальними титулами, закликає до участі в радості небо, землю, море і всяке створіння, закінчуючи словами: “Бо сьогодні родилася дитина, від якої спасення Христос Бог і Слово, який був і приходячи перебуває на віки”. А святий Іван Дамаскин у проповіді цього дня каже: “День Різдва Богородиці є днем всесвітньої радості, бо через Богородицю увесь людський рід обновився і смуток праматері Єви перемінився у радість”.
«Богослужіння цього дня сповнені радісних тонів, наче б це було Христове Різдво або Його світле Воскресіння. Головні мотиви цієї радості – це кінець бездітності праведних Йоакима і Анни, початок нашого спасення, предивна гідність богоматеринства, особлива роль і значення Богородиці в ділі спасення людського роду», – зазначає Юліан Катрій.
У цій радості беруть участь всі святі Старого і Нового Завітів: «Обновися, Адаме, – співаємо на утрені, – веселися, Єво, радійте пророки з апостолами і праведними, бо сьогодні загальна радість ангелів і людей засіяла від праведних Йоакима і Анни: Богородиця Марія”.
Церква закликає вірян віддати належну честь Божій Матері: “Прийдіть усі вірні і прибіжімо до Дитини, бо родиться та, що ще перед зачаттям своїм вибрана на Матір Бога нашого. Вона – це посуд дівства, розцвілий жезл Арона з кореня Єссея, проповідана пророками і плід праведних Йоакима і Анни. Вона родиться, і з нею світ обновляється. Вона родиться, і Церква у свою велич одягається. Вона – храм святий, що містить Божество, дівственний посуд, царська світлиця, в якій доконалося дивне таїнство невисказаної злуки природ, об’єднаних у Христі. Віддаючи честь Йому, оспівуймо Різдво всенепорочної Діви”.