Львів є одним із передових міст, де розвивається інклюзивна освіта – можливість неповносправних дітей вчитися у звичайних школах. Усі законодавчі нормативні бази стосовно навчання неповносправних дітей були розроблені завдяки Канадсько-українському проекту “Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні”, який діяв на території нашої області та міста. 

“Ми були першопрохідцями в питаннях освіти неповносправних дітей поряд зі здоровими. Ще в 1993 році показали приклад дошкільної інклюзивної освіти, коли в звичайному дитячому садочку створили групи неповносправних дітей. А в 1996 році почали співпрацювати з Львівською середньою школою №82. Це був унікальний досвід, коли група дітей у візочках почала навчання у звичайній школі. В 2000-х роках уже чотири львівські школи почали співпрацювати з неповносправними дітьми. І цей досвід шириться цілим містом”, – розповідає директор навчально-реабілітаційного центру “Джерело” Миро­слав Николаєв. 

З його слів, інклюзія у Львові розвивається дуже потужно. Незважаючи на проблему доступності різноманітних навчальних закладів для школярів у інвалідних візочках, вчителі вже сміливіше беруться вчити неповносправних. “Ще в 2000-х роках, перебуваючи у Канаді, бачив приклад, коли суперважконеповносправні діти навчалися у звичайній школі. Це мене дуже здивувало, та нині цей приклад бачу й у Львові: наших вихованок, які є немовними і пересуваються у візочках, цього року взяли до шкіл Сихівського району”, – веде далі Миро­слав Николаєв. 

Основна складова інклюзивної освіти – можливість дітей з особливими потребами вчитися у загальноосвітніх закладах за місцем проживання. Питання доступності транспорту, магазинів, шкіл та інших об’єктів для таких людей залишається одним із багатьох невирішених у нашій країні. Та, як заявив Уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко, в нас створені фінансові та юридичні умови для запровадження інклюзивної освіти у школах, повідомляє Освітній портал.

“У Держбюджеті 2013 року в 2,5 рази збільшили обсяги видатків на освіту дітей з особливими потребами у загальноосвітніх навчальних закладах, що створює відповідні умови для відкриття інклюзивних класів у загальноосвітніх школах та інклюзивних груп у дошкільних закладах. Поряд із цим законодавчо передбачили можливість введення додаткової штатної одиниці – асистента вчителя чи вихователя – у навчальному закладі, розробили нормативно-правову базу щодо інклюзії”, – сказав він.

Поряд із такими труднощами, як створення відповідної інфраструктури, забезпечення спеціальними підручниками та методичними матеріалами педагогів, в Україні спостерігається й стійке несприйняття інклюзивного навчання батьками як здорових, так і неповносправних дітей. “Батьки і тих, і тих бояться. Перші – того, що особлива дитина сповільнить навчальний процес у класі, другі – що дитину ображатимуть, насміхатимуться з неї. На жаль, це реальність. Попри тисячі позитивних прикладів спільного навчання дітей здорових і особ­ливих, штампи “такі” й “не такі” викоренити важко”, – зазначив Юрій Павленко. 

До теми

Благодійна установа “Навчально-реабілітаційний центр “Джерело” ще з 1993 року займається реабілітацією та соціальною адаптацією дітей з церебральним паралічем, розумовою неповносправністю та іншими порушеннями психомоторного розвитку. Окрім цього, Мирослав Николаєв, директор закладу, постійно співпрацює із загальноосвітніми закладами Львова щодо організації інклюзивного навчання. Зокрема із ЗСШ №82, ЗСШ №59, ЗСШ №75. Цього року “Джерело” святкуватиме 20-річчя. З цієї нагоди 25 вересня у Львівському національному академічному театрі опери та балету ім. С. Крушельницької відбудеться благодійний концерт Національного заслуженого академічного народного хору України ім. Г. Верьовки, а 26 вересня – урочистості в приміщенні центру.

На тому, що дорослі живуть у світі стереотипів, які породжують несприйняття інклюзивного навчання, наголошує й Мирослав Николаєв, кажучи: “Страхи є у тих, хто не стикався з цим у реальному житті. Насправді здорові діти, які з першого класу навчаються разом із неповносправними, навпаки, намагаються стати своїм однокласникам друзями. 

Одна з матерів, дитина якої проходила реабілітацію в нашому центрі, розповідала, що коли її Наталя прийшла вчитися у загальноосвітню школу, то найбільші хулігани класу, які дражнили інших, стали їй найкращими приятелями: і візок штовхали коридором, і східцями допомагали на ньому піднятися. Тож не варто нав’язувати дітям своїх поглядів. Головне дати змогу вчитися разом! Це буде позитивним досвідом як для неповносправних, так і для здорових дітей”, – каже він. 

Школярі, які навчаються разом із неповносправними, згодом стануть бізнесменами, архітекторами, вчителями, науковцями. А після того як їм довелося нести інвалідний візок сходами вгору або ж з’їжджати ним із високих непристосованих бордюрів, вони напевно передбачать пандуси та з’їзди, проектуючи будинок чи дорогу. 

Доступ дитини з особливими потребами до навчального закладу та якісної освіти є її безумовним правом, яке не може бути порушене через бідність родини або ж недосконалість інфраструктури закладів.