Ми живемо у світі, в якому є дуже залежними від інших, прив’язаними до світського календаря, що нам диктує не тільки коли іти на роботу та коли відпочивати, а й коли і що святкувати. До нього прив’язують свої програми канали телебачення, FM-радіо.

Тому не дивно, що за щоденними клопотами ми все менше пам’ятаємо, що як християни повинні жити за церковним календарем: дотримуватись постів, вшановувати свята, крізь логіку літургійного року сприймати життя, його труднощі та шукати способи їх розв’язання. 

Розпочинається літургійний рік сьогодні, 14 вересня (1 вересня, за старим стилем), святом, яке має назву Начало (Початок) Індикту. Це – полієлейне свято, яке має свою богослужбу. Цього дня у храмах читають Євангеліє про першу проповідь Ісуса Христа у Назареті, якою Він розпочав Свою діяльність.

Звичай святкувати Новий рік у вересні, після збору врожаю, має старозавітну традицію. До сьогодні Новий рік – Рош-Га-Шана – євреї святкують у вересні (за місячним календарем – тісей; цьогоріч 4 вересня вони відсвяткували початок 5774 року). У ці дні вони згадують створення світу Богом, описане у Книзі Буття. Про виникнення цієї традиції розповідає книга Левіт. Назва ж свята – Начало Індикту – походить із Риму. У вересні, у час збору врожаю, римські імператори проголошували індикт (дослівно – “проголошення” або “податок”), а увесь складний 15-річний податковий цикл називався “індиктіон”.

1 вересня 312 року візантійський імператор Костянтин Великий подарував християнам право на вільне сповіду¬вання їхньої віри. В пам’ять про це І Вселенський собор 325 року постановив вести відлік року від 1 вересня як дня “свободи християнської”. Це рішення взяла за основу Східна Церква. На відміну від неї Римо-Католицька Церква розпочинає літургійний рік у першу неділю Різдвяного посту, так звану “Адвенту”. Святі отці наповнили поняття “індиктіон” новим змістом: віддавати належне Спасителю, живучи згідно з заповідями та Євангелієм, а не земними правителями. 

Річне богослужбове коло з того часу починаємо у вересні. Оскільки Церква й освіта були тісно пов’язаними, то і навчальний рік у школах було логічно починати 1 ве­ресня. Із перенесенням державного Нового року на 1 січня Церква і школа зберегли традицію починати Новий рік у вересні. 

Упродовж століть Церква наповнювала церковний рік змістом, аби ми щоразу, переживаючи його, ми не тільки пригадували собі певну подію чи особу святого, а вчилися жити християнським життям. Центральне місце і значення посідає у ньому Ісус Христос і Пресвята Богородиця. Тож маємо 12 головних празників. Обрамлення цього циклу постає із богородичних свят. Першим у церковному році маємо Різдво Богородиці, далі – Введення у храм, Її присвяту Богові, останнім – Її Успіння, адже саме через Неї у світ прийшло Спасіння. Саме Вона у Своєму переході до вічності залишається нашою заступницею. 

Центром усього літургійного року є Христос. Тут маємо два своєрідні цикли. Перший, пов’язаний із Його приходом у світ, – Благовіщення, Різдво, Обрізання, Стрітення (бачимо тут певну хронологічну символіку). Також у цьому циклі маємо і Богоявлення (Йордан). Інший цикл пов’язаний з Його відкупительною дією, смертю та воскресінням – в’їзд у Єрусалим, Велика п’ятниця, Світле Воскресіння, Вознесіння, Зіслання Святого Духа.

Незадовго до завершення церковного року маємо також празник Преображення ГНІХ, святкуючи який, ми сподіваємось на наше преображення у Господі Христі. Кожну неділю ми святкуємо як малу Пасху, вказуючи на вирішальне значення для нашого спасіння Христової жертви і Його Воскресіння.

Окрім того, впродовж року ми звершуємо також пам’ять пророків, апостолів, мучеників, подвижників та інших святих, які своїм життям засвідчили вірність Христові та Євангелію. Щодня Церква вшановує одного або кількох своїх дітей, які для нас є взірцями для наслідування, закликом до святості та досконалості.

Християнські свята мають інший вимір, ніж світські. Тому треба пам’ятати, що, святкуючи, ми не відзначаємо річницю якоїсь події, тобто Різдво не є днем народження Христа, а намагаємося відкрити її значення для нас сьогоднішніх, актуалізувати цю подію, дати їй життя у нашому часі. Цілий літургійний рік побудований так, щоб ми, беручи у ньому участь, наближувалися до Христа, могли краще пізнати та оцінити Його жертву, зрозуміти, чого Він хоче від нас, до чого кличе.

Усі свята, які ми маємо впродовж року, потрібні найперше нам. Бог не вимагає від нас ані того, щоб ми нічого не робили у ці дні, ані того, щоб у якийсь особливий спосіб святкували. Він пропонує нам день відпочинку, день для духовної поживи та зростання, дає нам можливість пізнати себе, наблизитися до Нього. За словами знаного православного богослова Олександра Шмемана, через участь у Святій Літургії увійти в Царство Небесне та вже тут, на землі, пізнати життя майбутнього віку, щоб, повернувшись у світ, освітлювати свій шлях світлом віри, надії та любові, дарувати його ближнім.  

У перший день нового церковного року християни різних конфесій відзначають День Бога Творця. Це свято було започатковане у 1989 році з ініціативи Константинопольського Патріарха Димитрія І, який у спеціальному посланні закликав увесь християнський світ щорічно 1 (14) вересня, на свято початку Церковного року, об’єднатися у спільній молитві до Бога Творця усіх речей, висловити Йому вдячність за дар життя, за прекрасний світ природи, у якому живемо, просити вибачення за завдану шкоду і благати про збереження та спасіння усього створіння, яке “стогне і страждає у тяжких муках” (Рим. 8, 22).

В цей день у храмах звершують різноманітні богослужіння (подячні літургії, акафісти чи молебні) задля збереження створеного Богом світу. Згідно з рішенням Синоду Єпископів УГКЦ, кожен священик зобов’язаний виголосити у День Бога Творця спеціальну проповідь, звернувши увагу вірних на їх християнську відповідальність за  довкілля.

З цієї нагоди Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук звернувся до вірян. “Цього дня пригадуємо своє величне покликання “порати і доглядати” (Бут. 2, 15) Землю, молитовно єднаємось і прославляємо єдиного у Пресвятій Тройці Бога Творця і Спасителя, висловлюємо вдячність за дари створіння, просимо вибачення за шкоду, яку свідомо чи несвідомо завдаємо природі, та молимо про захист і спасіння усього світу.

Сучасна екологічна криза закорінена передусім у кризі екології людини, тобто у її вірі, духовності та моральності. Опанована духом егоїзму та споживацтва людина перетворюється з мудрого і відповідального домоуправителя створеного Богом світу на бездумного користувача та експлуататора, який загрожує усім створінням і руйнує передумови власного існування. Тому основним чинником подолання екологічної кризи є глибоке та цілісне навернення до Бога, свідченням якого має стати також якісно нове та відповідальне ставлення до нашого природного довкілля”, – йдеться у зверненні.

У цьому зверненні Патріарх Святослав закликав усіх віруючих людей до дієвої християнської любові, яка виражається у бережливому та відповідальному ставленні до створеного Богом світу, а тих, кому довірена влада та відповідальність за нашу країну, без зволікання зробити усе необхідне для охорони та збереження її унікального природного світу і гарантування екологічної безпеки суспільства.

“Ми просимо Господа Бога, нашого Творця і Спасителя, щоб у своїй всемогутності та милосерді вберіг нас від екологічних гріхів і допоміг бути добрими та відповідальними управителями створеного ним світу”, – завершив своє звернення Блаженніший Святослав.