Свято Преображення – одне з дванадцяти найбільших у році. Сама подія, яку згадуємо у цей день, відбулася незадовго до мук і хресної смерті Ісуса Христа. Аби скріпити віру апостолів, Христос постає перед ними у своїй Божественній славі.

Святий євангелист Матей пише про це: “І преобразився перед ними: Обличчя Його засяяло наче сонце, і одежа побіліла наче світло” (17: 2). Коло Христа явилися старозавітні пророки Мойсей і Ілля і розмовляли з Ним про Його смерть. Апостол Петро, захоплений блиском Христової слави, вигукує: “Господи, добре нам тут бути!” А втім, як при Христовому хрещенні в Йордані, так і тут почули голос з неба: “Це – мій улюблений Син, що Його я вподобав: Його слухайте” (Мт. 17: 5). 

Євангеліє нічого не говорить про місце Христового Преображення. За християнською традицією, з IV століття прийнято вважати, що тим місцем була гора Тавор. Того ж часу сягає і звичай в особливий спосіб згадувати цю подію, коли свята Єлена, мати імператора Костянтина Великого, збудувала храм на горі Тавор на честь Господнього Преображення. Як пише відомий український літургіст Юліан Катрій, у кінці XI сторіччя хрестоносці знайшли на Таворі аж кілька церков і монастирів. Та в XIII столітті вони були знищені мусульманами.

У 1860 році Єрусалимський патріярх Кирило II на руїнах давньої церкви збудував новий храм. У 1923 році на Таворі побудовано базиліку Господнього Преображення. З VI ст. цей празник урочисто святкують у Східній Церкві під назвою Господнього Преображення. У Західній Сирії у VIII столітті він називався Празником Тавору.

Спочатку празник Преображення святкували в лютому. Історик Євсевій і святий Йоан Дамаскин вважають, що Господнє Преображення відбулося за 40 днів перед Христовою смертю. Однак через те, що цей радісний празник звичайно випадав у час Великого посту, а це не відповідало духові посту й покути, його перенесено на шосте (19 за н. ст.) серпня, з огляду на те, що через 40 днів, тобто 14 (27 за н. ст.) вересня, випадає празник Воздвиження Чесного хреста – пам’ять Христових мук і смерті.

Зі Сходу празник Преображення прийшов на Захід, де він дуже повільно входив у практику, і лише у 1457 році  Папа Каліст III поширив цей празник на усю Західну Церкву і наказав святкувати його 6 серпня у пам’ять перемоги над турками під Бєлградом. Її здобули 22 липня 1456 року, але вістка про неї дійшла до Риму щойно 6 серпня. Вірмени святкують Господнє Преображення у 7-му неділю після Зіслання Святого Духа.

Празник припадає на той час, коли дозрівають плоди. І від найдавніших часів у Східній Церкві того дня на подяку Богові благословляють первістки земних плодів. Цей звичай християнська Церква перейняла від Старого Завіту, який приписував приносити первістки плодів до Господнього Храму. Звичай благословляти в церкві перші плоди вже приписують Апостольські правила з кінця III століття, а Апостольські постанови (IV ст. ) мають молитву на освячення плодів. Помісний Синод у Картагені з 318 року у 46 правилі дає приписи про плоди, які приносили до церкви. У Греції в серпні дозрівають виноград і пшениця. Тому був звичай, за яким на празник Господнього Преображення благословляли в церкві виноград і колоски пшениці. У нас на Русі-Україні виноград замінили яблуками  та іншими плодами.

Завдяки цьому звичаю, у нашій свідомості, зосередженій насамперед на матеріальному, це свято пов’язане з освяченням фруктів. Однак, за словами літургіста, головний зміст і мета празника Преображення є глибоко догматична: визнати і прославити Христове божество. У хвалитних стихирах утрені Його оспівують: “Ти, що від віків є Бог – Слово, який одягаєшся світлом наче ризою, преобразився перед своїми учнями, та понад сонце, Ти Спасе, засіяв”. Маючи перед очима славу Христового божества, Церква закликає своїх вірних, щоб духом вийшли на гору Тавор і були свідками Його переміни: “Прийдіть, – каже литійна стихира, – вийдім на гору Господню, у дім Бога нашого, і побачимо славу Його Преображення, славу як Єдинородного від Отця. Приймім світло від світла та піднесені духом, Тройцю Єдиносущну прославмо на віки”.

Святкуючи Преображення Господнє, Церква наголошує, що ми, з’єднавшись через тайну хрещення з Христом і живучи згідно Євангелія, також переображуємося, щоб після смерті, отримавши через Христа спасіння, перебувати разом із ним у Його славі. Тому здавна у цей день споминали померлих і йшли на цвинтар, але не для того, щоб “занести свячене яблучко”. (Освячені плоди не можна класти, щоб вони гнили, їх треба спожити з вірою, подякою за те, що дочекали нового врожаю і просьбою дожити до наступного). Як і у великодньому часі, туди йдуть помолитися і пригадати значення події Преображення для нас і для тих, хто вже відійшов.

У цей день готували страви переважно із продуктів вже нового урожаю. У деяких регіонах до столу подавали  кутю, в інших варениці з маком. Це страва дуже подібна до куті, тільки замість вареної пшениці у неї клали відварене тонко розкачане тісто, порізане на варениці. Туди ж додавали мед і тертий мак. Вважається, що цього дня відлітають лелеки і починається осінь.

Також із цим святом пов’язано чимало “побожних” повір’їв. Одне із них, що батькам, у яких померла дитинка, не можна їсти фруктів до Спаса, бо, мовляв, цього дня діткам у раю сам Ісус роздає садовину і дитинку, батьки якої вже скуштували плодів, омине дарунком – вона сумуватиме і плакатиме…

На думку доктора канонічного права отця Михайла Димида, такі повір’я не мають нічого спільного з наукою Церкви, а є радше свідченням нашого невір’я. Адже ми віримо, що Бог є Любов, найбільша і найдосконаліша. Тож чи можемо припустити, що Він скривдить дитину за те, що її мама чи тато скуштували якогось плоду? Звичайно, Церква заохочує вірян до посту (утримання від чогось – у цьому випадку від ранніх плодів). Однак наскільки він добрий, тобто служить нашому духов­ному зростанню, залежить від нашої мотивації, нашого внутрішнього налаштування.

Нагадаємо, що у середу розпочався Успенський піст, який в народі називають Спасівкою. Він триватиме до 28 серпня – свята Успіння Богородиці. Цей піст не є дуже строгим і не ставить особливих вимог. Важливо у цей час зробити певну постанову і намагатися її виконати. Піст нарівні з власне молитвою, милостинею і добрими справами є одним зі способів молитви в різних намірах. 

“У такий спосіб ми можемо просити у Бога здоров’я і ласки для нас та наших близьких, молитися за померлих, за допомогу і благословення у якійсь справі. Але відмова від чогось не є угодою “я тобі, ти мені”. Відмовляючись від чогось, ми можемо лише засвідчити, яким важливим є для нас те, про що просимо. Господь же у своїй доброті та мудрості краще знає, що нам потрібно, і дає це”, – каже священик.