Вoни ж фінансували переворот у Петрограді

Щороку 7 листопада в СРСР святкували річницю Великої жовтневої соціалістичної революції. Насправді ж це була велика диверсія німецького уряду.

Інвестиції в хаос

Історик з Австрії Елізабет Хереш розшукала в архівах МЗС Німеччини план перевороту в Росії, датований ще 9 березня 1915-го. У ньому уро­дженець Білорусі й випускник одеської гімназії Ізраїль Гельфанд (псевдо - Александр Парвус) радив вивести імперію Романових із Першої світової за допомогою революції - ви­плачуючи зарплату екстремістам і пересилаючи їм зброю, спонсоруючи видання антиурядових газет, відшкодовуючи видатки страйкарям, які саботували роботу оборонних заводів тощо.

Німецький уряд, пам'ятаючи те, як японці вивели в 1905-му з війни з ними Росію, роз­дмухавши у ній десятками міль­­йонів французьких франків революцію, план Парвуса затвердив. Тим паче, що саме він переконав Лєніна випускати газету "Іскра", з якої, зі слів останнього, й розгорілося полум'я тієї революції.

Саме на квартирі Гельфанда у Мюнхені друкували її перші вісім номерів. А позаяк у 1905 році він був серед керівників Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів, то добре знав те, яким обіцянкам вірять загнані в окопи солдати й вигнані воєнною розрухою на вулицю робітники.

Нарешті, Гельфанд дружив із Лєніним. А тому чудово вивчив цього авантюриста, про якого його соратник Плеханов писав, що той є "незрівнянним майстром у збиранні під свій прапор розперезаної декласованої робітничої черні й будує усі свої плани на недорозвинутості дикого, голодного пролетаріату".

Про згоду Лєніна сприяти поразці Росії у війні німці дізналися з документа генштабу Австро-Угорської імперії під №3183/14 про зобов'язання "вождя пролетаріату" спів­працювати з Віднем, аби уникнути військово-польового суду за знайдений у нього 6 серпня 1914-го жандармами браунінг. А у вересні 1915-го німецький агент Алєксандр Кескуле переповів у звіті, знайденому в ні­мецьких архівах істориком Алєксандром Биковим, умови Лєніна, на яких той підпише мир із Німеччиною.

Натомість Хереш розшукала в архівах гарантійні розписки російських революціонерів німцям в отриманні ста міль­йонів марок - еквівалент міль­ярда теперішніх (у 1918-му Німеччина повернула їх собі у якості контрибуції, котрі, за умовами Брестського миру, виплачували їй більшовики). Саме газети й листівки, видані за німецькі гроші, й невідомі дотепер агітатори підняли робітників Петрограда й солдатів, дислокованих у ньому, на останній штурм самодержавства.

Та позаяк Росія й після цього не вийшла з Першої світової, німецький генштаб влаштував Лєніну та його соратникам повернення зі Швейцарії, після якого ті розгорнули антивоєнну пропаганду в десятках безплатних газет. Тираж однієї тільки "Правди" довели до 300 тисяч примірників.

Та й усі члени ЦК та активісти більшовиків мали зарплату від 500 до 4500 рублів. Тому їхня партія росла, як на дріжджах.

Переворот вони мало не здійснили ще у липні 1917-го. Але, процитувавши у газетах документи, які розвінчували змову більшовиків із німцями, тимчасовий уряд Росії зумів перевести стрілки народного гніву на Лєніна.

Штурм очолив
фон Бельке

Дослідник Андрєй Мартинов встановив, що під час арешту соціаліста літератора Йосифа Колишка знайшли проект миру між Німеччиною й Росією. Однак заколот генерала Корнілова змусив уряд "випустити джина" - скористатися послугами більшовиків для придушення путчу.

Але, помінявши тавро зрадників на ореол рятівників революції, більшовики знову перейшли у наступ на уряд. І остаточно дискредитували його демагогією серед солдатів та робітників, втомлених війною й розрухою (їхня зарплата упала до 57% від довоєнної, натомість ціни зросли на 247%).

Тож не дивно, що 31 серпня 1917-го партія Лєніна здобула завдяки лицемірним обіцянкам миру й землі більшість у Петроградській раді, 5 вересня - у Московській, а невдовзі - ще й у 250-ти.

Створений більшовиками Військово-революційний ко­мітет захисту революції наказав 21 жовтня петроградському гарнізону не видавати лояльним до уряду військам зброю й набої. А для того, аби той наказ виконувався, не допустив відправки частин гарнізону на фронт.

Реальна влада у тодішній сто­лиці Росії фактично пере­йшла до більшовиків. Та хоч уряд захищали лише юнкери однієї тільки школи прапорщиків і рота жіночого ударного батальйону, рішучості поставити крапку забракло як більшовикам, так і їхнім прихильникам-солдатам. До того ж останні, як визнав один з керівників перевороту Антонов-Овсієнко, були не в змозі виповзти з винних погребів.

Відтак штурм Зимового палацу розпочали офіцери роз­відгрупи майора німецького генштабу фон Бельке, які переодягнули в російську солдатську й матроську форму себе та німецьких полонених. Та хоч ударниці у них не стріляли, їх одразу зґвалтували...

...Викладачка Смольного інституту, де був штаб більшовиків, бачила за довгим столом у ньому німецьких офіцерів, які спілкувалися зі соратниками Лєніна своєю рідною мовою. Її, зі слів викладачки, було чути у Смольному більше, аніж ро­сійську.