Україна відкрита для світу!
В літній Школі української мови і культури УКУ навчаються студенти зі США, Канади, Австралії, навіть Японії
Попри більш ніж двадцять років незалежності нашої держави, питання української мови залишається не тільки актуальним, а й болючим. Як і збереження та передання прийдешнім поколінням культурної спадщини.
Нерідко люди, котрі народилися і виросли на чужині, знають більше українських пісень, аніж їхні ровесники в Україні. Однак серед української діаспори є чимало родин, де українська майже вийшла з ужитку – нею послуговуються переважно бабуся та дідусь, інколи мама чи тато. Неабияке зацікавлення своїм походженням нині виявляють молоді американці, канадці, австралійці, батьки яких є вихідцями з України. Інтерес до української мови та культури виявляють і ті, хто не має родинного зв’язку з Україною, однак потребує таких знань у своїй діяльності.
Як розповів “Пошті” директор Школи української мови і культури УКУ Роман Васьків, вона була започаткована 11 років тому. У 2002-му проректор Джефрі Вілс, який мав добре налагоджену співпрацю з Канадським університетом, запросив першу групу студентів. А вже з 2006-го почали займатися рекрутингом: зробили інтернет-сторінку і запрошували всіх охочих. Більшість студентів – зі США і Канади. Починає присилати студентів і українська громада Австралії. За цей час тут навчалося близько 600 молодих людей.
Більшість студентів – зі США і Канади. Починає присилати студентів і українська громада Австралії
Багато із них приїхали сюди, аби пізнати культуру, з якої походять. “Це переважно вже третє покоління, – розповідає Роман Васьків. – Бабуся і дідусь виїхали з України, батьки народилися вже там, на чужині, а ці студенти – перші з тих, що приїхали в Україну. Наприклад, ми мали на програмі дівчину Соню Боднарчук з Канади. Її бабця жила колись поблизу Львова. Написала на аркушику назву свого села і своє дівоче прізвище. Ми їй допомогли знайти рідню”.
Однак є й такі, що мають до української мови практичний інтерес. “На минулих програмах в нас був Боян Шморгун зі США. Разом із батьком на Харківщині він започаткував та розвиває власний бізнес – агрохолдинг – і в нього великі плани в Україні. Андрієві зі Швейцарії українська знадобилася, аби створити тут, у Львові, консалтинговий кол-центр. А чотири роки тому ми мали дівчину-українку. Вона була в нас дев’ять тижнів. Зараз працює в правоохоронних органах США на зразок ФБР, займаючись питаннями торгівлі людьми і наркотрафіку в Східній Європі”, – веде далі Роман Васьків.Торік студент із Китаю, який уже закінчив університет у США, вчив українську, аби продовжити навчання у Харкові. Казав, що тільки там знайшов добрий рівень тієї спеціальності, яка йому потрібна.
Тривалість літньої школи – 9 тижнів. Кожен може обрати самостійно від 2 до 9 тижнів стандартної або інтенсивної програми
А цього року мали студента з Японії. Він уже досить добре говорить українською. Його зацікавлення нашою мовою – професійне. Він дослідив, що в Японії нема перекладачів зі слов’янських мов. Крім того, цей студент вивчає польську, словацьку, сербську, хорватську. Уже дев’ятий тиждень вчить у нас українську хлопець з Уельсу Ніколас-Джеймс Ґріффін. Він не має українського коріння, але пише дисертацію про українську політику. Цей початківець за той час вийшов на середній і вищий рівень – дуже гарно говорить”, – розповідає директор школи.
Тривалість літньої школи – 9 тижнів. Кожен може обрати самостійно від 2 до 9 тижнів стандартної або інтенсивної програми. Перед початком навчання студенти проходять тест на знання української мови, усної і писемної, аби ми могли визначити їх відповідний рівень, яких є п’ять. Щоп’ятниці вони мають іспит. Якщо спостерігається стрімкий прогрес, студент переходить на вищий рівень. Викладачами є філологи ЛНУ, котрі здобули освіту як викладачі української мови як іноземної, а студенти цієї спеціальності працюють репетиторами.
Лекції побудовані так, що за перший тиждень хлопці та дівчата повинні навчитися давати собі раду в місті: оплачувати проїзд, купувати продукти, знаходити дорогу. З ними постійно перебуває хтось із працівників школи, аби допомогти за потреби.
“Цікаво, що майже всі наші студенти, їдучи громадським транспортом, не розуміють, що мають робити з грішми, переданими за проїзд, чи рештою, яку дає водій. Кажуть, що в них удома ці гроші не потрапили б за призначенням, – ділиться спостереженнями співрозмовник. – Кожен приїжджає зі своїм культурним багажем. Для іноземців усе нове: і дороги, і вулиці, і будинки. Їм цікаво, як вони збудовані, як улаштовані.
Лекції побудовані так, що за перший тиждень хлопці та дівчата повинні навчитися давати собі раду в місті: оплачувати проїзд, купувати продукти, знаходити дорогу
Після репетиторства щодня пропонуємо якісь заходи. У Львові є що показати. Це фантастичне місто надається до того, аби у ньому започаткувати курс української мови і культури. Значну увагу приділяємо українським пісням і традиціям, історії України та її сьогоденню. Пропонуємо студентам майстер-класи з іконопису, гончарства, українських страв та інші”, – каже Роман Васьків.
Ось, до прикладу, Віра Манько знайомить студентів з різними техніками і методиками створення писанок. Тож це заняття буде цікавим і тим студентам, які вчилися робити писанки у своїх родичів чи в осередках української діаспори.
Під час візиту до колекціонерки національного одягу Роксоляни Шимчук студенти не лише почерпнули багато інформації про традиційне українське вбрання, а й побачили частину колекції з Тернопільщини та Буковини, мали можливість приміряти деякі костюми, навіть зробити в них фотосесію. Хлопці та дівчата ходили в Майстерню шоколаду – вчилися виготовляти львівські цукерки.
Директор школи каже, що тепер дуже важливо пропагувати українську мову як в Україні, так і в усьому світі: “Ці студенти бачать життя в Україні, її людей. Далека Україна стає для них ближчою, реальнішою. Вони стають нашими маленькими “агентами” у великому світі. Ниточками, що з’єднають Україну з різними куточками світу.
Повернувшись додому, вони розповідають про своє життя тут, діляться враженнями, стають нашими посланцями. З часом хтось із них, можливо, впливатиме на вирішення великих і малих питань зовнішньої співпраці України та українців”.
Меланія Січ (штат Огайо, США), навчається в 12 класі, своє майбутнє хоче пов’язати з медициною:
– Я народилася в Англії, мої батьки – діти українських емігрантів. Приїхали в Україну, коли мені було шість місяців, і жили ми тут дванадцять років. Батько фізик-ядерник, спеціалізувався на Чорнобилі. Я вже п’ять років у Америці. Вчилася англійською, хоч непогано володію українською. Приїхала, аби краще вивчити писемну мову. В Україні маю друзів, але біля Києва. З першого дня ми почали вчити такі великі слова і читати щось таке глибоко філософське… Мали урок українського сленгу – ті слова, які вживають, але вони мають інше значення, ніж у словнику, або ж їх там узагалі нема. Це легше, бо багато з них американські.
– Я народилася в Англії, мої батьки – діти українських емігрантів. Приїхали в Україну, коли мені було шість місяців, і жили ми тут дванадцять років. Батько фізик-ядерник, спеціалізувався на Чорнобилі. Я вже п’ять років у Америці. Вчилася англійською, хоч непогано володію українською. Приїхала, аби краще вивчити писемну мову. В Україні маю друзів, але біля Києва. З першого дня ми почали вчити такі великі слова і читати щось таке глибоко філософське… Мали урок українського сленгу – ті слова, які вживають, але вони мають інше значення, ніж у словнику, або ж їх там узагалі нема. Це легше, бо багато з них американські.
Леся і Стефан Кінахи (третє покоління українців у Канаді)
Леся – студіює в Торонто географію:
– Коли мені було шістнадцять років, я захотіла краще вивчити мову, довідатися більше про Україну. Маю ще тут далеку родину. Було дуже цікаво дізнатися, що тут стільки людей тримають господарку, обробляють городи. Всюди, якщо поїдете за місто, побачите багато людей на городах, а також корів, курочок. Вся їжа тут свіжа, без “хімії”, дуже смачна. Я цікавлюся куховарством, мені це подобається. Якщо колись у мене будуть діти, хочу, аби вони знали українську мову.
Леся – студіює в Торонто географію:
– Коли мені було шістнадцять років, я захотіла краще вивчити мову, довідатися більше про Україну. Маю ще тут далеку родину. Було дуже цікаво дізнатися, що тут стільки людей тримають господарку, обробляють городи. Всюди, якщо поїдете за місто, побачите багато людей на городах, а також корів, курочок. Вся їжа тут свіжа, без “хімії”, дуже смачна. Я цікавлюся куховарством, мені це подобається. Якщо колись у мене будуть діти, хочу, аби вони знали українську мову.Стефан – закінчив бакалаврат з біології і планує продовжити навчання на стоматології:
– Це гарна програма. Я багато навчився, а головне став набагато краще писати. В Канаді ми послуговувалися старою мовою, а тут ці слова вже вийшли з ужитку. Наприклад, “вивірка”, “полярес”, “стація”, “склеп”. Багато змінилося від того, що ми знаємо. Львів дуже гарне місто, дуже гарна площа Ринок, центр, багато пам’ятників. Ми вже були у театрі і нам там дуже сподобалося. Я ще приїжджатиму.
– Це гарна програма. Я багато навчився, а головне став набагато краще писати. В Канаді ми послуговувалися старою мовою, а тут ці слова вже вийшли з ужитку. Наприклад, “вивірка”, “полярес”, “стація”, “склеп”. Багато змінилося від того, що ми знаємо. Львів дуже гарне місто, дуже гарна площа Ринок, центр, багато пам’ятників. Ми вже були у театрі і нам там дуже сподобалося. Я ще приїжджатиму.
Оріян Гуменний (Мельбурн, Австралія), завершив бакалаврську програму з біології, своє майбутнє пов’язує з екологією:
– З Дрогобича походить моя бабуся. Мама говорить українською, але вдома нею не послуговуємося. Мій батько з Ірландії. Чотири роки тому я захотів вивчати українську. В Мельбурні з цим не дуже легко: є багато українських людей, але дуже мало закладів, де можна вивчати українську. Я вперше в Україні та у Європі загалом. Тут усе інакше. Люди думають інакше, дуже релігійні, в Австралії менше людей ходить до церкви. Інакші будинки і дороги.
– З Дрогобича походить моя бабуся. Мама говорить українською, але вдома нею не послуговуємося. Мій батько з Ірландії. Чотири роки тому я захотів вивчати українську. В Мельбурні з цим не дуже легко: є багато українських людей, але дуже мало закладів, де можна вивчати українську. Я вперше в Україні та у Європі загалом. Тут усе інакше. Люди думають інакше, дуже релігійні, в Австралії менше людей ходить до церкви. Інакші будинки і дороги.
У нас легше отримати медичну допомогу, але тут люди душевніші, допомагають одне одному. Сусіди зазвичай знаються. У великому австралійському місті люди не знають, хто живе за стіною. Тут друзі, родина, сусіди дуже важливі. Сподіваюся приїхати ще раз, але не знаю, коли це буде. Теоретично хотів би тут жити, але й у Австралії маю багато справ, які люблю. Я тут п’ять тижнів. Коли приїхав, знав небагато: числа, дні тижня, місяці. Тут багато навчився. Я люблю українську мову, в ній чимало гарних слів. Мої улюблені “середньостатистичний” і “використовувати”.
Маркіян Жовнірович, його можна прийняти за нашого студента, бо говорить українською без акценту:
– Я народився в Америці. З України виїхали мої батьки. Вдома ми розмовляємо українською. Дуже мені сподобалися львівські дівчата, історичний центр, клуби. Приїхав вивчити мову, особливо писемну.
– Я народився в Америці. З України виїхали мої батьки. Вдома ми розмовляємо українською. Дуже мені сподобалися львівські дівчата, історичний центр, клуби. Приїхав вивчити мову, особливо писемну.
Каміла Бріджес (штат Огайо, США):
– Я погано говорю, але розумію майже все. Дуже сподобалася архітектура, люди та їжа. Вдома вчила дуже мало. Мої бабуся і дідусь розмовляють українською. Вчитиму українську й далі.
– Я погано говорю, але розумію майже все. Дуже сподобалася архітектура, люди та їжа. Вдома вчила дуже мало. Мої бабуся і дідусь розмовляють українською. Вчитиму українську й далі.
Фото: ШУМК і офіційна сторінка на Facebook
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
