Вона називає свою гармонійну та динамічну родину кораблем у життєвому морі. Їх велика сім'я - це осередок любові. Колись хотіла, аби її чоловік був священиком - так і сталося. Коли вона зу­стрілася зі своїм майбутнім чоловіком, зрозуміла, що він буде добрим батьком. Материнський інстинкт таки не підвів. Нині ж сім'я виховує п'ятеро діточок - троє донечок та двоє синочків. Найстаршій Климентії - вже 15 років, а наймолодшій Емілії - 1,2 рочку. Діточки дають матусі натхнення до творчості. "Пошта" спілкувалася з дружиною отця Української греко-католицької церкви Михайла Димида - Іванкою Крип'якевич-Димид, відомою художницею-іконописцем, лауреатом премії ім. Василя Стуса. Це талановита жінка-особистість із великої літери!

Історія кохання вільної художниці

- Для багатьох дружина священика - це жінка, яка присвятила себе винятково чоловікові та церкві. Це так? Чи, навпаки, це людські стереотипи?

- Дружина священика, як і дружина футболіста, спікера чи художника, повинна жити проблемами чоловіка. Це нормально. Якщо жінка любить, вона мимоволі захоплюється тим, чим займається її чоловік. Якщо у них спільні інтереси, тоді є гармонія. Я хотіла, аби мій чоловік був священиком, мені це було цікаво. Мій дідусь та велика частина родини були священиками. І це був мій іде­ал. Коли ми з Михайлом познайомилися, він ще не знав, чи стане священиком. Закінчив семінарію, але не всі семіна­рис­ти висвячуються. Поступово в ньому це бажання визріло. Але цікаве таке питання ви поставили, бо кожен з християн, зокрема й жінка, також є священицею. Кожен християнин після хрещення отримує три мандати - священицьке, царське та пророче покликання. У дитинці прищеплюються три речі. Якоюсь мірою всі ми є свя­щениками - тобто вислуховуємо розповіді людей, можемо їм допомогти, зробити щось добре для них.

- Розкажіть, будь ласка, іс­торію Вашої зустрічі, зна­йомст­­ва та кохання.

- Мене з Михайлом позна­йомив мій батько, який супроводжував одного італійського священика, що разом із моїм майбутнім чоловіком приїхав із Риму. Наші шляхи випадково перетнулися. У місті я  зустріла тата і підійшла. Коли Михайло побачив мою усмішку, то зрозумів - ось во­на! Відтоді почав плести свою сітку навколо мене (смі­ється - "Пошта") - цікавитися моїми вподобаннями тим, що я художниця. Вдруге його побачивши, сама  зачепила і запросила до нас додому на обід. У нашій родині це було нормально - привести когось на обід чи вечерю. Згодом почалося листування. Мені імпонували люди вільного світу, з іншим мисленням - себто ті, які не народилися у Союзі. Михайло володів французькою та італійською мовами. Останню почула вперше. Я тоді так усміхалася, коли вперше його побачила, бо він говорив італійською, дуже мелодійною мовою. Побачила Михайла знову, коли з Риму до Львова прилетів Патріарх Мирослав-Іван Любачівський. Він супроводжував його як журналіст, бо, окрім звання доктора церковного права, має ще й освіту журналіста. Тоді він запитав мене: "Коли будемо одружуватися?" (сміється - "Пошта"). Він людина дії. У відповідь сказала: "А ти мене не запитав, чи ми будемо одружуватися?"

- Якою ж була Ваша від­повідь?

- Великий знак питання. Бо я  ніякого одруження собі не уявляла. Я була вільною художницею. Але Михайло завжди давав мені свободу дій, не було ніякого тиску чи поспіху. Ми зустрічалися. У мене до нього була довіра та відчуття, що цей хлопець буде добрим батьком! Якийсь материнський інстинкт.

- Тобто це відіграло вирішальну роль?

- Не лише це. Краса його душі також. Як писав Екзюпері: "Головного очима не побачиш". Мені вдалося побачити те, що є в душі Михайла. І це стало головним. А найголовнішим став Христос. Я зрозуміла: якщо ми разом будуватимемо сім'ю на фундаменті віри, тоді наша твердиня буде міцна.

- Що саме за 15 років подружнього життя Вам запам'яталося найбільше?

- У мене часом таке враження, що ми вчора одружилися! Це свіжість почуттів. Є така мудра приказка: "Якщо ти одружуєшся з тілом, то будеш шукати іншого тіла. Якщо одружуєшся з душею, то це назавжди!" Христос дає нам силу.

Діти - це дар.
Їх п'ятеро 

- У Вашій родині п'ятеро діточок. Скількох дітей Ви хотіли мати?

- Ми мріяли про велику родину, але якихось цифр не встановлювали. Уявляла максимум трьох. Виховуємо п'ятьох! Найстаршій Климентії 15 років - це перша незбагненна планета. Вона навчається у художньому коледжі на графіці. Гарно пише твори, дуже любить читати. 13-річний Артемій навчається у фізико-математичному ліцеї. У нього нестандартне мислення, грає на кларнеті. Магдалині невдовзі виповниться 11 років, навчається у 5-му класі, грає на фортепіано. Вона емоційна дівчинка, дуже любить театр. Дмитро, якому сьогодні виповнюється 8 років, більше філософ. Він грає на скрипці. Наймолодшій Емілії - 1,2 рочку. Її розвивають старші діти.

-  За якими життєвими принципами виховуєте дітей?

- Найголовніший - не зашкодь. Насправді діти більше нас виховують. Дитина - це дар. І ось цей дар батьки мають якось розвинути. було б дуже добре, якби діти уміли грати у шахи.

- Виховуєте своїх кровиночок у строгості?

- Не у надмірній. Діти мають знати межі - що можна, а що ні.

- Чи є у родині священика обов'язки дружини та чоловіка?

- Я не займаюся ремонтами чи, скажімо, поломками труб. Функції жінки насправді є дуже великі. Жінка покликана не просто зварити та подати, вона має підтримувати цей домашній вогонь, створювати таку атмосферу, в яку хочеться повернутися. Михайло дуже хоче, аби я займалася дозвіллям родини - куди підемо, що нове відбувається у місті.

- Бачу, що Емілію доглядає няня. Самі не встигаєте?

- Пані Оля - мотор, без неї було б дуже складно. Вона наша помічниця, моя права рука. Пані Оля у нас із вересня, коли народилася Емілія. Я можу купити продукти, зварити страви. Коли роблю все сама, тоді вже не малюю.

Знакова подія

- Що найголовніше має бути у сім'ї?

- Бог і є цей фундамент. Має бути повага до особистості. Кожен є неповторний, але це насправді складно. Особливо, коли діти-підлітки формуються. У цьому віці їм притаманний егоїзм. Мовляв, чому я повинен ділитися.

- А які знакові події за роки подружнього життя Вам най­більше запам'яталися?

- Михайло ретельно складає сімейні альбоми. Кожна дитина має свій альбом, також є загальний родинний. І всі яскраві події видно з альбомів, адже так все не згадаєш. У нашому житті була одна знакова подія. Це сталося взимку в Польщі. Під час однієї з подорожей із Климентією та Артемком (йо­му було лише 6 місяців) ми потрапили у велику аварію і дивом вижили. Тоді загорілася машина. На щастя, всі залишилися живі та здорові. Це була Божа воля. Коли стається така пригода, розумієш, що насправді  найцінніше. На наших руках було двоє наших скарбів.

- Якщо бувають важкі хвилини, як Ви з них виходите?

- Кожен по-своєму сприймає такі хвилини. Комусь зле, бо у панчосі очко пішло, а вона виходить із дому. В когось невиліковно хворі батьки чи якась біда. Дуже гарно сказала мати Тереза: "Якщо мені важко, Господи, пошли мені когось, кому потрібна допомога. Якщо мені сумно, пошли когось, хто плаче, аби я могла його потішити". Немає такого хреста, який ми не можемо нес­ти. Кожному дається його хрест, лише він один має це витримати.

- За що Ви б хотіли подякувати своєму чоловікові?

Джерело натхнення
до творчості

- Одні жінки реалізуються лише в родині, інші - у роботі. Ви присвячуєте себе і сім'ї, і творчій самореалізації.

- Намагаюся. Михайло чудово розуміє, що без творчості я - не я. Цікава річ: що більше дітей, обов'язків і що більше це малювання стає неможливим, то більше ідей і хочеться творити! Я малюю ікони - і це мій пошук Бога. Я продовжую самосебенаповнювання, як казав Василь Стус. Коли є пані Оля, то це означає, що я вільна.

- Діти дають натхнення до творчості?

- Безумовно! Діти нагадують нам про наші дитячі роки. Вони заохочують.

- Діти також малюють?

- Так, кожен дуже цікаво мислить. Кожен має свої обдарування.

- Чим, окрім іконопису, Ви захоплюєтеся?

- Мене дуже тішить музика. Також люблю добру літературу. Мені подобається Валерій Шевчук, проза Вінграновського.

- Коли ж усе встигаєте?

- Вже стало традицією звечора спланувати наступний день і написати це. Наша сім'я намагається бути організованою.

- Скажіть, будь ласка, як час­то вдається відпочивати Вашій родині? Які місця полюбляєте?

- Ми активно відпочиваємо влітку. Беремо палатки та їде­мо на Чорне море у Крим. Знаємо одну місцину поблизу Євпаторії, де є кришталево чиста вода. Вже були там  кілька разів. Цього року вперше їздила на Шацькі озера. Діти звикли до спартанських умов, бо вони всі пластуни. Уміють і вогонь розпалити, і переночувати у спальниках. І вчаться тішитися з малого - спекли картоплю на вогні й добре!

Розмовляла Ірина Цицак