“Після першої операції почуваюся добре і зараз чекаю наступної. Хочу до 1 вересня повернутися додому, аби побачити, як племінниці підуть до школи”, – каже Оля. Вона сподівається, що й після операції на другому коліні теж швидко одужуватиме та не залежиться на лікарняному ліжку.“Любов до рукоділля мені прищепила бабуся. Навчила, як правильно вишивати. Після цього не уявляю свого життя без голки, полотна і кольорових ниток! Адже з їх допомогою можна творити неймовірно красиві речі. Це заняття дуже захоплює, з кожним хрестиком вимальовується візерунок: виростають квіти, дерева, будинки, люди”, – зазначає Оля. 

Єдине, що засмучує її, це те, що з кожним днем вишивати стає важче – через біль голка вислизає з рук. Проте жінка не здається: взялася за нову роботу – вишиває рушник, яких хоче подарувати старшій племінниці Мартусі. Ця копітка праця допомагає забути про проблеми зі здоров’ям. “Дуже важко зараз вишивати. Але бажання дошити рушник набагато більше за біль у руках. Ось так, хрестик за хрестиком, робота просувається. Окрім цього, планую його ще й помережати, аби Мартуся мала найкращий весільний рушник. Та все ж бувають дні, коли не беру до рук вишиття…” – каже хвора жінка.

Багато своїх робіт Оля дарує друзям та родичам. Та чи не найбільше картин, подушок, рушників вишила для своїх улюблених племінниць Мартусі та Юстинки. Дівчаткам подобаються такі подарунки, адже вони – від улюбленої тітки.  

Оля Королевич зізнається: “Раніше, коли руки не так боліли, вишивала роботи на продаж. Але найбільшу радість відчувала тоді, коли їх дарувала. Це ніби даруєш частинку своєї любові, своєї душі!”