На Левандівці живу не перший рік і лише тепер довідалася, що зовсім поряд, за 20 хвилин ходьби від мого будинку, мешкає... чемпіонка Європи, олімпійська чемпіонка, віце-чемпіонка світу з шахів і неор­динарна майстриня вишивки Галина Лоїк.

Колись її ім'я, фотографії облетіли чи не всі телевізійні канали України, пресу. Але відтоді багато що змінилося, на жаль, не на краще для пані Галини.

Травма не завадила перемозі

Галина була студенткою другого курсу факультету гім­настики Львівського інституту фізкультури, коли під час стрибків на батуті впала на металеву раму й зазнала важкої травми. "Підвивих шийної ділянки хребта", - констатували медики. Згодом підвивих перейшов у вивих і це призвело до паралічу рук і ніг.

Дівчина та її батьки не тямили себе від горя. Тоді перед студенткою інфізу постав ви­бір: залишити все, як є, або боротися. Галина Лоїк обрала друге.

- Лікарі з-за кордону дивувалися, - згадує жінка , - чому мене не поставили на ноги. Адже у світі такі травми лікують. Після одужання спортсмени продовжують тренуватися, здобувають перемоги.

Галі українська медицина не допомогла, а щоб поїхати на лікування за кордон, не було грошей. Галина усвідомлювала, що про гімнастику доведеться забути. Її вчитель Володимир Суханов запропонував  перевестися на шахове відділення. Тоді Галина не надто добре володіла мистецтвом гри в шахи. Але погодилася. Дівчина почала розучувати партії видатних гросмейстерів, грала в шахи по телефону тощо й паралельно писала курсові роботи. Варто сказати, що завдяки наполегливості, цілеспрямованості Галя таки закінчила Львівський інститут фізкультури. 

 У 1994 році за порадою вчителя Рудольфа Колесникова поїхала на очні змагання, в яких взяли участь 72 шахісти з 11 країн світу. Галя ж була першою українкою, яка представляла нашу державу на таких змаганнях. Кубок Європи серед інвалідів проводила організація інвалідів Чехії "Інвачеш".

Поруч з донькою завжди була мама Ганна Іванівна, і в Чехії також. На змаганнях вона була як секундант: записувала партії, допомагала переставляти фігури. Адже для Галини висидіти п'ять годин у візку (саме стільки тривала партія) було непросто. Та дівчина все витримала і з Чехії повернулася чемпіонкою Європи серед інвалідів.

Перемогу в Чехії Галя нев­довзі твердо закріпила. Через два роки  у цій же Чехії вона виборола звання олімпійської чемпіонки, а вже у 1997-му Галина Лоїк стала віце-чемпіонкою світу на візочках. По суті, спортивне життя Галини Лоїк саме після травми виявилося багатим на помітні здобутки і найвищі нагороди й інвалідний візок не став їй на заваді.

Коли ж згадує про змагання в Чехії, на її обличчі одночасно з'являється і радість, і смуток. Радість, бо саме там здобула перемогу, нагороду за важку, кропітку працю. Смуток, бо там вона побачила ставлення держави до інвалідів, таких, як вона. Вони живуть повноцінно, про них турбується держава, їх не викреслюють із активного життя. Інваліди в нашій країні не можуть цим похвалитися.

Нині Галина Лоїк, на жаль, уже не бере участі в змаганнях. "Здоров'я не дозволяє, - каже жінка. - Та й, зрештою, нема з ким". Матері Галини виповнилося 74 роки і їй уже не під силу супроводжувати доньку.

Червоне - то любов,
а чорне - то журба

Галина не відмовилася від шахів, але до них додала ще одне захоплення - вишивку. Це заняття, як каже жінка, для душі. За вишиванням і час минає швидше, і невеселі думки кудись зникають, а око і душу радує різнокольоровий візерунок.

Вишивання для Галини - важка і копітка праця, бо пальці жінки паралізовані. Щоб вишити один хрестик, вона мусить зробити чотири дірки в полотні, повернути п'яльця і вже потім витягнути голку з ниткою... зубами. Але Галя продовжує вишивати. Щороку її доробок поповнюється кількома новими роботами. Серед здобутків - невеликі картини, на яких зображені квіти, пори року, є навіть один рушник, за який Лоїк отримала грамоту від заслуженої майстрині України Ольги Возниці. Оглядаючи вишивки Галини, ось що зауважила: на них  переважають яскраві кольори, за допомогою яких вишивальниця передає радість пробудження природи, радість життя. Від них абсолютно не віддає смутком.

Позаяк Галині було що показати, президент Асоціації ветеранів спорту Дмитро Волжанін (нині вже покійний) у 1995 році організував персональну виставку її вишиваних робіт, яка відбулася у Палаці спорту "Україна" (тоді "Спартак").

 "Дмитро Олексійович, - розповідає жінка, - для виставки зробив два стенди з моїми фотографіями: "Спортивне життя до травми і після неї". Тож відвідувачі могли одночасно оцінити два таланти незвичайної, вольової, сильної жінки, мужність якої викликає захоплення.

Галина - оптимістка. Вона радіє кожному новому дню й  намагається не думати, що буде завтра. Вона живе на пенсію розміром 1100 грн - 900 гривень виплачує Фонд соціального страхування від нещасних випадків і 220 гривень - стипендія Львівського інституту фізкультури. Більшу частину пенсії жінка витрачає на ліки, ціни на які зростають, здається, не за дні,  а за години. Решта йде на оплату комунальних послуг - Лоїк не має жодних пільг, за винятком похвилинної оплати за телефон.  Правда, дочку наразі підтримують батьки, але їхні пенсії також мізерні. Єдиний привілей для чемпіонки - їй щороку виділяють путівку в санаторії для інвалідів-спинальників в Саки (Крим) і Слов'янськ (Донецька область).

Найбільше Галину обурює те, що безкоштовні таксі для інвалідів у Львові працюють лише з 9.00 до 17.00. " Невже після 17.00 інвалідам не треба пересуватися? - запитує жінка. - Адже це обмежує спілкування з людьми, у більшості з них робочий день закінчується після 17.00".