Через скорочення населення, у майбутньому Росії доведеться залучати робочу силу з-за кордону, а це призведе до зростання міжрасового та міжрелігійного напруження всередині держави. Про це заявив директор ЦРУ Майкл Хайден.

Водночас, генерал Хайден попередив, що розбіжності між США та урядами європейських країн щодо війни в Іраку і боротьби з тероризмом, здатні розхитати раніше стійку систему Північноатлантичного альянсу. Крім того, загрозою для США у найближчі роки є і національні інтереси Китаю та нарощування Пекіном військової потужності. Якщо Китай не стане виконувати конструктивну роль у міжнародних відносинах, він перетвориться на «ворожу» силу, акцентує генерал.

Щодо Росії, то генерал Хайден заявляє, що їй загрожує демографічна криза. За його прогнозами, у найближчі 40 років населення Росії скоротиться на 32 млн осіб – майже на чверть від нинішнього 141 млн. «Для підтримки економіки Росії доведеться все активніше залучати працівників з інших країн, – говорить керівник ЦРУ. – Частину іммігрантів становитимуть росіяни з республік колишнього СРСР, ще частину – китайці, жителі  Кавказу, Центральної Азії та інших регіонів. Потенційно, це може посилити і без того гостру міжрасову і міжрелігійну напругу у Росії».

Нині ж у Росії скоюють все більше злочинів на грунті расової ненависті. У вбивствах узбеків та робітників з інших кавказьких республік колишнього СРСР звинувачують групи націоналістів і неонацистів. Цього року в Росії на грунті расової ненависті вбили 53 і поранили 160 осіб. Екстремістські настрої стали наслідком відходу Москви від демократії та встановленням авторитарного правління за президента Владіміра Путіна.

 Щодо Європи, то генерал Хайден говорить, що через  розбіжності Європи зі США може виникнути «трансатлантичний розкол». За його словами, розбіжності – це «лише симптоми значних змін, пов’язаних із закінченням «холодної війни». Як приклад,  він наводить суперечки США і Європи щодо боротьби з тероризмом, проблемами роботи розвідувальної та правоохоронної систем.

«Через майже два десятиріччя після падіння Берлінської стіни, Америка і Європа все ще намагаються зрозуміти, як найкраще відповісти на загрози, що виникли у світі після «холодної війни», – каже він. – Скажімо, всі ми визнаємо тероризм за безпосередню загрозу, проте, розходимося у питанні про те, як з ним боротися». «США вважають себе країною, що перебуває у стані війни, і наполягають, що для перемоги необхідно воювати з ворогом, де б він не перебував», – говорить генерал Хайден. З іншого боку, більшість європейських країн вважає тероризм внутрішньою проблемою. «Коли виникає безпосередня загроза їхнім громадянам або інтересам, європейські уряди співпрацюють один з одним, а також із союзниками, зокрема, зі Сполученими Штатами, щоб її усунути, – каже він. – Але вони не вважають тероризм сильною міжнародною небезпекою, як це робимо ми. Якщо ж вони із цим погоджуються, то ми часто розходимося у питанні про те, як ефективно та адекватно протистояти цій небезпеці».

Розбіжності щодо оцінки загроз і тактичні розбіжності, ймовірно, позначатимуться на стосунках США з Європою до кінця сторіччя, прогнозує Хайден. «Врегулювання розбіжностей і напруги, які виникають через відсутність загального погляду, ускладнить стосунки, які традиційно були для Америки найпростішими», – вважає він. 

 Щодо Китаю, то генерал вважає, що ця країна є конкурентом, але аж ніяк не «неминучим ворогом» США. «У Вашингтона та Пекіна широкий простір для політичного вибору – можемо зберегти мирні і конструктивні стосунки, які підтримуємо вже майже 40 років», – говорить керівник ЦРУ. Різке та масштабне нарощування Китаєм військової потужності пов’язане зі ставленням Пекіна до військових акцій США під час першої та другої воєн у Персидській затоці, а також із появою високотехнологічної зброї, пояснює генерал.

 «І хоча ці новини дійсно можуть мати небезпеку для американської армії та інтересів США у регіоні, модернізація армії – це така ж спроба продемонструвати силу, як і всі інші», – говорить Хайден. За його словами, за допомогою армії Китай прагне «пограти м’язами». «Зміцнення китайської армії спричиняє занепокоєння, бо підсилює давні побоювання про можливе втручання Китаю у справи Тайваню», – говорить він. Дії Китаю у світі практично цілком зосереджені на певних завданнях. «Ми бачили це у стосунках цієї країни зі Суданом, де головною метою був захист нафтових інтересів», – каже Хайден. Крім того, допомога Китаю острівним державам Тихого океану підриває зусилля США щодо просування «добросовісного управління» у регіоні.

«Якщо Китай почне діяти у світі не в таких вузьких рамках, це серйозно позначиться на стосунках США із Китаєм у новому сторіччі, – застерігає генерал. – Якщо ж Пекін візьме на себе велику відповідальність за здоров’я міжнародної системи, то збережемо конструктивні відносини, навіть якщо конкуруватимемо. Якщо ж ні, то посилення Китаю можна вважати радше ворожим».