Пам'ять про знищення храмів на Холмщині

За повідомленням КАІ та ін­ших польських ЗМІ, 12 і 13 жовтня в місті Холмі до 70-ліття знищення 127 православних святинь на Холмщині й Південному Підляшші відбулися пропам'ятні заходи, які організували Люблінсько-Холмська єпархія Польської автокефальної православної церкви, Холмський музей та українська спільнота з Любліна за фінансової підтримки міністра внутрішніх справ Польщі, польської держадмі­ністрації, місцевої влади, а також допомоги з України.

Під час церемонії відкриття і посвячення пам'ятного знака оголосили листи президента і прем'єр-міністра Польщі. Лєх Качинскі, зокрема, зазначив, що драматичні події, які в 1938 році відбулися на цих землях, протягом десятиліть падали тінню на міжконфесійні відносини в Польщі. Далі зауважив, що тодішні польські власті в своїх намаганнях надати державі характер своєрідного і сильного організму вдалися до недопустимих методів і дій. "Такі дії державної влади не вкладаються не тільки в нинішні цивілізаційні і демократичні стандарти, але і в ті, що були загальноприйняті у Польщі, - зазначив польський президент. - Не вкладаються вони також у сферу традицій і цінностей, які ще з глибини віків притаманні Речі Посполитій та близькі серцю поляків, а зокрема найважливіші, що обстоюють свободу, гідність і солідарність". Висловлюючи жаль за провини згаданих предків, Лєх Качинскі сказав про теперішнє прагнення до подальшої розбудови Польщі як держави, де нормою є рівно­правне ставлення і пошанування усіх релігійних визнань. У листі польського прем'єра, зокрема, йдеться про те, що ни­ніш­ні пропам'ятні заходи в Холмі "стали свідченням зламування історичних і національних бар'єрів у дусі взаємного примирення та діалогу". Прем'єр висловив переконання в необхідності давати свідчення історичній правді про ті події та передавати її наступним поколінням. "Я переконаний, що холмські урочистості стануть нагодою до зміцнення братерських зв'яз­ків між релігійними спільнотами та польсь­ким і українським народами", - наголосив він.

Трагічним подіям 70-літ­ньої давності були  присвячені Архієрейська Літургія у православному кафедральному соборі св. Йоана Богослова. Від­бувся концерт-реквієм. Упродовж двох днів тривала міжнародна наукова конференція. Польські й українські науковці разом із духовенством вперше відверто мовили про цю трагіч­ну сторінку в історії холмщаків і південних підлящуків.

"Важко зрозуміти, як могло статися, що в християнській країні знищували християнські святині, й що ті, хто був покликаний до виконання влади для загального добра, використовували владу для боротьби зі своїми співвітчизниками іншого віросповідання і національності, - сказав у своєму виступі архієпископ Авель, митрополит Холмсько-Люб­лінський. - Пізнання власної історії є необхідною засадою функціонування кожного су­спільства, збереження історичної пам'яті, продовження традиції". Архієрей зауважив, що протягом тривалого часу Православна церква в Польщі не мала можливості займатися документацією чи дослідженням свого минулого, оскільки в ХХ столітті "була змушена боротися за виживання на цій землі". Владика Авель висловив сподівання, що міжнародна наукова конференція в Холмі започаткує такі систематичні дослідження і впливатиме на суспільну свідомість, де ще не присутні згадувані історичні події 1938 року. Зазначив, що важко зрозуміти діяль­ність Православної церкви і українського суспільства на Холмщині та Підляшші, тож велике значення мають слова двох найвищих представників Поль­ської держави, котрі дали однозначну оцінку акції знищення церков. "Ми чекали на це 70 років", - ска­зав владика Авель. "Передусім, це важливо тому, -  продовжував архієрей, - що цю акцію проводила держава і від її імені. Наслідки знищення церков у 1938 році досі відчут­ні в польському православ'ї. Внаслідок тих подій у православних виник страх. Нинішнє згадування аж ніяк не є спробою ятрити давні рани, це лише відверта, правдива розмова про ті події". Владика Авель також додав, що участь в конференції духовного представника Римо-католицької церкви дозволяє відкрити нову перспективу і в екуменічних відносинах, і в щоденному співжитті двох Церков-сестер, що завжди співіснували на цьому терені.

Голова комісії у справах національних і етнічних меншин польського сейму Євгеніуш Циквін  підготував проект постанови, прийняття якої дозволило би висловити жаль з приводу подій, які сталися 70 років тому на Холмщині й Південному Підляшші.

Учасники конференції спробували ґрунтовно проаналізувати причини антиправославної акції в 1938 році. Так, проф. Мирослава Папєжинська-Турек зазначила, що передвоєнні польські власті не хотіли повноцінно визнати факту самобутності української і білоруської меншин, а над політикою держави тяжіли історичні стереотипи про вищість польсь­кої культури, величезні поклади претензій і нерозв'язаних проблем. Православну церкву сприймали як реліктовий наслідок часів поділів Польщі. Вважалося, що найкраще розв'язання проблеми з національними меншинами - це якнайшвидше і в різний спосіб їх асимілювати. А оскільки церкви були осередками національної свідомості холмщаків і південних підлящуків, то носії державної польської політики й заповзялися руйнувати святині. Проф. Папєжинська-Турек ствердила, що акція знищення православних храмів у 1938 році проводилася без формальних юридичних під­став, всупереч духу конституції Польської держави. Також безпідставними були рішення судів, до яких зверталися обурені селяни. Залучення до акції війська спричинило гостру критику в польському сус­піль­ст­ві. На захист православних церков на Холмщині та Південному Підляшші виступили українські посли в польському парламенті. Львів­ський греко-католицький митрополит Андрей Шептицький гостро засудив акт вандалізму, назвавши це великим злом, вчиненим проти ідеї єдності Церков. Було кинуте звинувачення в причетності до цієї акції масонських середовищ, ворожих всьому християнству. Також тодішній люблінський римо-католицький єпископ Мар'ян Фульман письмово зазначив, що з боку Католицької церкви не може бути підтримки застосовуваній методиці ліквідації та знищення Божих домів", бо влада знищує церкви "на свою відповідальність".

Під час дебатів науковці не обійшли увагою і передвоєнних відносин між католиками і православними. У 1938 році ще свіжими були в пам'яті факти насильного зайняття на тих теренах російським царатом українських греко-католицьких церков, які передали Православній церкві, й дехто з вірних розцінював цю акцію як порахунки за завдані кривди. Однак загалом католицьке духовенство двох обрядів було проти руйнації православних церков.