Ген високо в горах аж під самим кордоном з Угорщиною мешкає гуцульська родина  Савчуків - Ганна з чоловіком та восьмеро їхніх діток. Якщо писати Савчукам листа, то адреса така: село Красник Верховинського району Івано-Франківської області. Насправді їхня ґражда  стоїть окремо високо на полонині на відрогах гори Костриця. А з вершини Костриці відкривається неймовірне: видно увесь Чорно­гірський кряж. Це найвища місцина нашої країни - стоять двотисячники. З одного боку видно Говерлу, а на протилежному - Піп-Іван. Між ними (проміжок 35 кілометрів) височіє ще кілька вершин понад дві тисячі  метрів. От у такій місцині і мешкають Савчуки. Живуть з господарки, мають кілька соток полонини і допомогу від держави аж у тисячу гривень щомісячно. Це на восьмеро дітей!

Проте на життя Ганна Фоківна не скаржиться. Головне, усі дітки її живі та здорові. А що  трудно жити і виживати - то кому нині легко? Он, кажуть, що і банкіри дуже спудилися та бояться, що завтра підуть у світи старцями.

Мій путівець лежав повз їхню хату на вершину Костриці.

- Чи не могли би ми стати до знимки? - питає ґаздиня, побачивши на шиї у мене масивний фотоапарат.

Хіба можна відмовити?  На світлині гуцулка Ганна та п'ятеро її діток. Ґазда та ще троє старших дітей  мають роботу: косять траву, заготовляють дрова, випасають худобу.

Поки ставали до знимки, жалісливо скавулів прив'язаний до буди пес Барсик. Його ми зазнимкували окремо разом з невеликою хатою, де живе по-своєму щаслива родина Савчуків, що подарувала Україні восьмеро діток. Цим Савчуки зробили свій внесок у подолання демографічної кризи. А втім... Просто гуцули знають, що щастя у дітях і щодня бачити рідні гори.

Львів - Красник - Львів