Одну з львівських прийомних сімей, яка взяла на виховання дитину з інтернату, днями відповідним рішення виконавчого комітету Львівської міської ради позбавлено цього статусу. Дитину, отже, покинули вдруге. І щоб хоч трохи зменшити такий удар, її скерували вже не в інтернат, а в дитячий будинок сімейного типу, де  виховується шестеро дітей.

Відчути себе покинутим, нікому не потрібним, усвідомлювати, що від тебе з незрозумілих причин відмовилися найрідніші люди - це прикро, страшно, боляче у будь-якому віці. А коли йдеться про дитину, то це подвійна трагедія.

Родина, яку днями позбавили статусу прийомної, торік узяла на виховання 11-річного хлопчика з одного з інтернатів області. Точніше, його в сім'ю взяв неодружений чоловік (закон не забороняє одиноким чо­ловікам виховувати при­йом­них дітей), який днями потрапив до лікарні з інсультом. За попередньою інформацією, він хворів на ішемічну хворобу серця.

Звісно, жодна людина, у тому числі й прийомні батьки, не може дати гарантій, що у майбутньому з нею нічого не станеться, не погіршиться стан здоров'я, бо всі ми, як мовиться, ходимо під Богом. Але, віддаючи покинутих дітей у прийомні сім'ї, відповідні державні інстанції повинні ретельно перевірити не лише матеріальний стан, а й стан здоров'я та безліч інших моментів людей, що зголосилися взяти в сім'ю дитину, аби в майбутньому вберегти її від прикрих несподіванок, трагічного повороту долі. Бо найменша помилка дорослих дитині, яку колись уже зрадили рідні батьки, може покалічити життя в майбутньому.

За словами начальника відділу у справах дітей Львів­ської міської ради Тараса Гурея, це перший такий прикрий випадок у Львові, коли при­йомну сім'ю позбавляють цього статусу. Аби зменшити удар для хлопчика, його повернули не в інтернатські стіни, а відправили в дитячий будинок сімейного типу, де вже виховується шестеро дітей. Там йому буде легше пережити ситуацію, в яку він потрапив.

За словами голови Асоціації практикуючих психологів Львівщини Ігоря Корнієнка, цьому хлопчикові, без сумніву, потрібна допомога психолога. Адже діти у таких випадках схильні звинувачувати себе, мовляв, їх покинули тому, що були недостатньо слухняними, чемними, добрими тощо. "Це занижує самооцінку і знецінює уявлення про себе. У них виникає недовіра до дорослих, вони не вірять у їхню щирість. Такі діти стають тривожними, нервовими, дратівливими, їхнє життя триває у стані неспокою і нестабільності. Якщо в майбутньому їх захотіли б усиновити чи взяти в прийомну сім'ю, вони можуть відмовитися. Страх, що все може повторитися знову, домінуватиме", - зазначив Ігор Корнієнко. Він також зауважив, що навіть психотерапевтичні сеанси не допоможуть дитині остаточно позбутися комплексів, страхів, переживань.

"Пошта" вирішила з'ясувати, чи могли соціальні служби і міські чиновники запобігти такій ситуації, адже стан здоров'я майбутніх опікунів є одним з основних критеріїв у рішенні про створення прийомної сім'ї. Особливо у тих випадках, коли йдеться про опіку над дитиною-сиротою. Тож ми зателефонували у приймальню відділу у справах дітей Сихівської райадміністрації. На наше велике здивування, нам відповіли, що взагалі нічого не знають про цей випадок. Коли у міській раді ми уточнили, що таки Сихівський відділ віддав дитину у прийомну сім'ю, і зателефонували туди ще раз, працівниця відділу, перебивши кореспондента на півслові, кинула: "А звідки я знаю, що ви журналіст?" Ми хотіли узгодити час зустрічі з працівниками відділу, але не встигли, бо емоційна пані, навіть не відрекомендувавшись, кинула слухавку. Коли державні працівники під час виконання службових обов'язків дозволяють собі так розмовляти з журналістом, який, до речі, також виконує службовий обов'язок, то можна лише припустити, як вони спілкуються з пересічними громадянами. А чи мають вони на це право?