З певністю можна сказати, що таким ангелом-охоронцем для своєї донечки та й для близько трьох тисяч дітей зі Львова і довколишніх населених пунктів став співзасновник і директор Благодійної установи “Навчально-реабілітаційний центр “Джерело” Мирослав Николаєв.

Протягом двадцяти років діяльності цент­ру нав­чально-реабіліта­цій­ни­ми програмами охоплені понад 2,5 тисячі дітей і молоді з особливими потребами від народження до 35 років. Зараз на програмах перебуває 97 дітей та 45 молодих осіб, що мають інвалідність.

Мирослав Николаєв і його дружина Ольга зіткнулися з проблемою ДЦП віч-на-віч: їхня донечка Марта народилася недоношеною. А лікарі замість того, аби повідомити, що дитина перебуває в групі ризику, заспокоювали батьків – все добре. Проте згодом стало помітно, що донечка не розвивається нормально. Відтак оформили інвалідність і почали шукати методи лікування. Зі слів чоловіка, бракувало медичного супроводу, тож доводилося самому студіювати відповідну літературу.

Одного дня Мирослав Николаєв побачив оголошення про збори товариства “Надія”, у яких брали участь батьки, що мали дітей, хворих на ДЦП. “Зустрівся з ними і почав тісно спілкуватися, ділитися досвідом. Розумів, що нам потрібно об’єднатися, адже саме таким чином зможемо допомогти нашим дітям. Так і став активним учасником цієї організації”, – згадує співрозмовник “Пошти”.

Спершу батьки спільними зусиллями добилися того, щоб у оновленій Львівській обласній дитячій спеціалізованій клінічній лікарні відкрили неврологічне відділення. Та це не вирішувало усіх проблем хворих дітей. “В лікарні не вчать, як правильно тримати ложку, як зав’язувати шнурівки, як узагалі пристосовуватися до життя. Тому й виношували ідею створення закладу, в якому наші діти могли б навчатися”, – пояснює Мирослав Николаєв.

Уже з 1993 року товариство “Надія” почало активно працювати над реалізацією свого задуму. Після довгих поневірянь створити групу з неповносправних діток погодилася завідувачка садочка, що на вулиці Шафарика, 15. А тодішній начальник Личаківського районного відділу освіти одразу ж підписав відповідне розпорядження.

“Наші діти мали найдоб­ріших та найвідважніших вихователів, які не побоялися працювати з неповносправними. Звичайно, були питання професійного рівня, адже працівники цього дошкільного закладу звикли виховувати здорових малюків. Училися на своїх помилках…” – веде далі співрозмовник. Виникало багато організаційних питань. Та, як каже Мирослав Николаєв, від самого початку відчували Божу підтримку. Завжди знаходилися небайдужі люди, доброчинці. Допомогли й ремонт зробити, й туалети поручнями обладнати, й іграшки купити.

Перші спроби такого навчання дали позитивні результати, адже, окрім вихователів, із дітьми працювали логопеди та фізичні реабілітологи. Батьки стали щораз більше довіряти товариству, і дитячий садочок поповнювався новими вихованцями. “Рівно через рік, якраз на Благовіщення,  нам запропонували напівзруйнований, недобудований дитячий садок на Сихові. Хоча споруда ця була в жахливому стані, нам вдалося привести її до ладу”, – каже директор центру.

Після погодження всієї документації з 1996 року розпочали будівництво “Джерела”, гроші на яке дали канадські меценати. Через шість років сюди прийшли перші вихованці, а з 2007-го у відбудоване приміщення перевели решту дітей.

Окрім реабілітаційної роботи, центр активно долучався до інклюзивної освіти. Ще в 1996 році до Львівської загальноосвітньої школи №82 прийняли семеро діток з особливими потребами.

“Ми були піонерами в цій справі, адже уперше в Україні поряд зі здоровими дітьми почали вчитися ті, що в інвалідних візках. Зараз вони вже здобули вищу освіту”, – радіє Мирослав Николаєв. 

Співпраця з дитячим садочком “Барвінок” (на тій же вулиці Шафарика) і загальноосвітньою школою №82 триває. До неї долучаються й інші навчальні заклади міста, де разом зі здоровими дітьми сидять за партами неповносправні. Зі слів директора “Джерела”, таким чином можна змінити думку суспільства щодо людей з особливими потребами.

Кожен день у реабілітаційному центрі розпочинається з виїзду спеціальних машин на радіальні маршрути Львова та його околиць, що є найкращою візитівкою та рекламою “Джерела”. Містяни, вийшовши вранці на вулицю, одразу ж помічають їх.

О дев’ятій ранку всіх вихованців зустрічають соціальні працівники та медичні сестри і ведуть їх у різні групи. Після сніданку дітей чекають три основні заняття. “Особливістю нашого центру є робота з важконеповносправними. Багато наших вихованців не вміють або не можуть говорити, тож вчимо їх альтернативних способів порозуміння. Показуємо, наприклад, малюнки, фотографії. І дитина, до якої звертаємось із запитанням, повинна обрати якусь картинку чи світлину, відповідаючи таким чином на це запитання. Широко застосовуємо й мову жестів”, – розповідає директор.

В центрі з неповносправними займаються учителі-реабілітологи, допомагаючи їм максимально розвинути розумові та фізичні здіб­ності. Проводять заняття для пізнавального розвитку, вчать лічби, елементів читання. Певна кількість програм, зі слів Мирослава Николаєва, спрямована на фізичний розвиток. Завдання реабілітологів – навчити дітей повзати, рачкувати, ходити з допомогою ходунків, самостійно сідати в інвалідний візок і пересуватися в ньому без сторонньої допомоги.

“В своїй роботі використовуємо гідро- і сенсорну терапію для того, аби дитина розвивала тактильні відчуття. Малюки, що мають важкі порушення і не здатні самотужки пересуватися, не можуть пізнати довколишній світ. Тож під час занять даємо їм можливість відчути, що є тепле, а що холодне, що гостре, а що тупе”, – пояснює директор.

Після занять – обід. У другій половині дня працюють різноманітні гуртки. Крім того, учителі влаштовують своїм вихованцям маленькі життєві випробування. Наприклад, вчать, як давати собі раду в супермаркеті: купити необхідні продукти, розрахуватися біля каси. Після цього всіх дітей збирають на подвір’ї, і о 16.00 вони їдуть додому.