– Минув рік, як ми оголосили про впровадження в усіх міських закладах охорони здоров’я гарячої телефонної лінії “Стоп корупції!”. У кожній міській медустанові розклеєні оголошення про те, що така гаряча лінія працює у цій лікарні, вказаний телефон приймальні головного лікаря і прохання інформувати про випадки чи пропозиції корупції, які помічали у цьому закладі. Зазначу, що звернень ні торік, ні у першому кварталі цього року не було. Люди чи то не вірять, що можна звертатися, чи не помічають, чи просто не хочуть. Багато є звернень до мене в управління – не щодо корупції, а зі скаргами на неякісне обслуговування, на непривітне ставлення медперсоналу. Запитую, чи зверталися до головного лікаря. Відповідають: “Ні, а для чого? Вони там всі пов’язані”. А от власне щодо питань корупції до мене не зверталися. Побутує думка, що без грошей до лікаря звертатися не варто. Ще з давніх давен у Львові існує традиція “подякувати” лікареві. Дехто з пацієнтів вважає це святим обов’язком, а тому бігають, позичають гроші, продають корови чи ще щось і намагаються віддячити. А якщо лікар відмовляється, то в людей насамперед виникають сумніви: а чи все він зробив правильно, чи буде результат. Я раджу, аби спочатку звернулися по допомогу, а вже потім оцінювали. Якщо є випадки здирництва, давайте знати. Переконаний, що переважна більшість наших лікарів – справжні професіонали, чуйні, готові прийти на допомогу тому, хто цього потребує, не залежно від його статусу, матеріального становища та не очікуючи на якусь винагороду. Звичайно, лікарі – також люди. І серед них трапляються негідники, які ставлять умови чи називають певні цифри, однак їх не так вже й багато. А для того, щоб у медицині таких людей не було, запроваджена ця гаряча лінія. Проте допомоги від людей ми поки не дочекалися. Якщо під час виписки хтось приходить подякувати не лише на словах, то лікар зазвичай не відмовляється. Живемо в таких умовах, що лише на зарплату йому важко прогодувати родину. Але якщо пацієнт не приходить, не приносить, то ось виписка, рекомендації – бувайте здорові. У жодному разі лікар не може нічого вимагати, не може озвучувати жодних цифр, нічого писати чи на щось натякати. Я розумію, що в нашій професії ще є ті, хто ставить умови, але більшість – нормальні люди, адекватні колективи, готові допомагати пацієнтам. Інша річ, що останні три роки майже всі медикаменти – відсотків 80 – пацієнт мусить купувати сам, бо держава не виділяє грошей в достатній кількості. Завдяки тому, що є, ми насамперед забезпечуємо реанімації, людей у невідкладних станах, приділяємо увагу дитячим і пологовим установам. Для тих, хто йде лікуватися планово, виділяємо, на жаль, дуже мало. Але якщо поступає непритомний пацієнт, пацієнт без документів, без родичів чи будь-кого іншого, будьте певні: так просто померти йому не дадуть. Для таких випадків є запас відповідних медикаментів, є люди, які знають, що мають робити. До пологових будинків у мене особливе ставлення. Під моїм персональним контролем вони перебувають вже упродовж семи років і, повірте, все дуже жорстко. Там не мають права не надати допомогу, не мають права відмовити, хто б чи звідки б не прийшов, зобов’язані вагітну жінку прийняти, обстежити, прийняти пологи, ким би вона не була і звідки б не прийшла. Сьогодні це тактика міського управління. І головні лікарі, і завідувачі мене розуміють. Є одне уточнення. Якщо до міського закладу звертаються люди, що проживають не у Львові, то ми пропонуємо зробити невеличкий доброчинний внесок для розвитку установи – офіційно через касу чи поштовим переказом. Адже на цих людей грошей із міського бюджету не виділяли, на них вони закладені відповідно до місця проживання. Гроші виділяються, враховуючи кількість населення. Однак, якщо людина відмовляється, ніхто її не змусить цей внесок робити. Та й наразі про такі відмови мені не відомо. Ці гроші долучаються до бюджетних, і їх контролюють так само, як і за виділені з бюджету. Кілька років тому були виділені гроші на те, аби надати приміщенню нормального стану. Останніми роками коштів на це немає, і установа сама змушена підтримувати свою матеріальну базу в належному стані. Щодо львів’ян, то незалежно від того, у якому районі вони проживають, до якої поліклініки належать, вони можуть звертатися до першого міського пологового будинку (вул. Мечнікова) чи у пологове відділення 3-ї міської лікарні (вул. Раппопорта) без жодних застережень.