Протягом тривалого часу як активна учасниця  різних етнографічних та культурологічних фестивалів, де неодмінним святковим одягом має бути вишиванка, стала помічати, що така інтенсивна експлуатація не найкращим чином позначається на стані кожної  з використовуваних презентаційних сорочок. Шляхетний батист, делікатний маркізет є не найкращими сорочковими матеріалами для лемківських, бойківських чи гуцульських фестин. Тож виникла необхідність створення такого універсального вишиваного строю, щоб не було шкода, коли навіть щось ненароком пошкодиться чи зіпсується в несприятливих умовах побутування в наметі “надико”. 

Постановила собі для реалізації мети нічого не купувати, а скористатися наявним матеріалом і залишками ниток з усіх попередніх вишивок. Не збило з пантелику навіть використання упереміш різних відтінків заполочі чорного кольору, що візуально до певної міри штучно зістарило саме вишиття. Спонукало до такого остаточного рішення й вичитане  у мистецькій літературі спостереження про те, що колись у нас на рукави добирали краще полотно, а на перед і спинку – дещо гіршої якості, бо ті частини ховались під корсеткою чи кептарем, а тому не оздоблювались зовсім або ж дуже мінімально. 

Підбадьорена цим твердженням, знайшла два однакові клапті кращого полотна, на якому можна було вишивати  без канви, а решта – шматки простирадла з фактурою абсолютно іншою (діагональним тканням). 

Отож, чим і на чому творити наступний фестивальний шедевр, вибрала, але пошук узорів – процес значно складніший. Зосере­дила увагу на квітково-рослинному орнаменті, притаманному жіночим сорочкам у більшості регіонів України, з кетягами червоної калини. Квітковий малюнок уставки взяла зі старовинної сорочки  з Тернопілля, який вишивальниця Ярослава Заневчик інтерпретувала у взір для подушечки, а я повернула його до первісного використання. Скісні смуги на рукавах теж із давньої сорочки, знайденої у бабусиній скрині. А от кетяги червоної калини на чорному тлі (зі старих журналів для рукодільниць) відповідно допасувала  листям справжньої калини, а не горобини, як подавалось в оригіналі авторства Михайла Покиданця. З використаних технік найдоцільнішим, з огляду на економію ниток, виявився напівхрестик, стебловий шов, ретязь для обрамлення пазухи, пройм, рукавів та вставок і гуцульський верхоплут для обведення контуру.  

Обгачкувавши горловину і манжети чорним, стягнула їх ниткою до потрібного розміру – і фестивальний стрій з червоною калиною при мінімальних фінансових затратах готовий!

Один любить співати, другий вишивати… Пісню треба вміти слухати, любити до болю, до сліз. Вишивання для мене також пісня, втілена у візерунку. У нього я вкладаю свою душу, мудрість і любов.