В очікуванні Воскресіння Христового

Добігає кінця наше паломництво… Увійшовши у цей Великий Страсний тиждень, ми сподіваємося після його завершення пережити радість Христового Воскресіння

Чекаємо свята, празника всіх празників. Хтось постив, хтось не постив, хтось розпочав працю у винограднику своєї душі вранці, хтось пополудні, а хтось тільки готується стати до неї. І кожен отримає щедру винагороду, потрібно лише захотіти. «Чувайте! Не спіть духом! Се Жених гряде!» До цього у ці дні закликають нас богослужбові тексти. Якщо не чуватимемо, не дослухатимемося до голосу свого сумління, чи почуємо радість воскресіння? Чи повіримо, що Христос по-мер задля кожного з нас і воскрес, аби і ми воскресли? Чувати – бути готовим не тільки слухати, а й чути. Чути Христа, чути себе: свої мрії, потреби, мету на найближчий час, остаточну ціль у житті… 
Не глушити їх гамірними клопотами, сум’яттям, шумом буднів. Звичайно, і їх цього тижня не бракуватиме, навчімося роз-пізнавати головне. Що ми готуємося свят-кувати? Наше визволення 
від гріха і смерті чи празник фарбованого яйця, солодкої паски та смачної ковбаски? Наше зцілення 
через єдність з Христом і завдяки Його жертві чи нашу розслабленість через надмір їжі та спиртного? 
Радість зустрічі з Воскрес-лим чи спокій і можливість відпочити після метушні передсвяткових прибирань, закупів та приготувань?..

Цей тиждень може багато розповісти нам про нас самих. Потрібно лише відкрити очі, вуха, навчитися чекати. Цього року завдяки соціальному атавізмові, яким є першотравневі свята, маємо гарну нагоду в мирі та спокої прожити ці дні тиші. Не треба бігти на роботу. Та й город може почекати. І базар… Краще зайти в храм – у величний собор чи невеличку дерев’яну церковцю – у той, в якому затишно, в якому душа сама прагне молитви, прагне покаяння та навернення.
Богослужіння цього тижня надзвичайні за глибиною змісту та красою наспівів. Варто тільки стишитися і вслухатися. “Христос гряде на вольную страсть”, – від неділі співає Церква. Чи готові ми йти з ним? Літургічно, через чування, через нашу поставу. З ким ми у ці дні: з тими, хто переслідує, чи з тими, хто під хрестом, чи з тими, кому байдуже, хто є лише глядачем на цій вселенській події? 
Тоді, дві тисячі років тому, під хрестом було не багато. Якщо сьогодні порівняти, скільки людей приходить на утреню Страстей Господніх (у четвер ввечері) чи на Єрусалимську утреню оплакування Христа в гробі (у п’ятницю ввечері) та скільки у суботу освятити паску. У рази більше. 
А ми ще осуджуємо Юду, що передав Ісуса на смерть, чи Петра, який зрікся Його… Ми через свої гріхи продаємо Христа значно дешевше, ніж Юда, а розкаявшись, чи вміємо, на відміну від нього, повірити, що Божа любов нас не покине. Чи готові, зустрівши Воскреслого, на Його запитання: “Чи любиш ти мене?”, як апостол Петро, відповісти: “ТИ знаєш”…
Може, як завжди заклопотана євангельська Марта, сестра Лазаря, турбуємося багато, а головного не бачимо, чи як її сестра Марія, що дорогоцінним миром намастила голову Ісуса, а своїм волоссям обтерла Його ноги, готові слухати Його слово і мати віру більшу, ніж апостоли…
Чи, споживаючи паску, усвідомлюватимемо, що вона є символом Христа – сонця, що просвітлює наше життя; яйце – воскресіння; а м’ясо – вгодованого теляти, яке батько наказав приготувати з нагоди великої радості – повернення блудного сина…
“Христос гряде на вольную страсть…” Ми щасливі, що, на відміну від апостолів, не зазнаємо розчарування, розпуки, зневіри. Не ховатимемося по кутках, аби на нас не вказали, що ми Його учні. Ми точно знаємо, як все станеться. “Не ридай надо мною, Мати, бо воскресну і прославлюся”… Але це не означає, що можемо сприймати все як щось довершене, що нам належиться. Христос вимагає від нас динамічної постави – чувати, бути як ті Діви, у світильниках чиїх завжди є олія, аби, як прийде час, зі світлом вийти на зустріч Женихові. А це неможливо, якщо не очистимо своє серце від гріхів і сум’яття. Ще є час. Священик у куточку чекає саме на того блудного сина, котрого ще носить дорогами життя гординя, заздрість, пошук нових вражень. Він дуже зрадіє, якщо у ці останні дні цей син прийде і скаже: “Прости мені, бо я согрішив…”
 “Христос гряде на вольную страсть…” Де ми у цей час? На городі, на базарі, тріпаємо хідники чи печемо пляцки?.. 
За давньою традицію всі роботи і клопоти належало завершити в четвер по полудні. Не дарма і сам четвер називали Чистим – до четверга потрібно було завершити всяке прибирання. Зранку помолившись, вмившись та одягнувши чистий одяг, господині ставали учиняти паску. Чоловіки ж ішли на Літургію, яка цього дня є особливою – її звершують у пам’ять встановлення на Тайній вечері таїнства Пресвятої Євхаристії. Церковний дзвін увечері, що скликав до храму на Страсті Господні, був сигналом – час відкласти все та увійти в молитву і чування. 
П’ятниця – день тиші та строгого посту. Старші люди повчали дітей: треба поводитись так, наче вдома покійник, який є для них найближчою, найдорожчою людиною. 
У суботу, сходивши вранці до храму вклонитися святій Плащаниці, завершували приготування святкових страв, наводили глянц у помешканні, прикрашали рушниками образи, застеляли обруси, прасували святковий одяг. Увечері готували великодній кошик, аби опівночі чи удосвіта вирушити до храму, щоб там почути радісне і величне “Христос Воскрес!”. Відчути ту сокровенну радість усім своїм єством та відгукнутися на неї таким звичним і таким щоразу глибоко особистим і трепетним “Воістину Воскрес!”.


коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.4448 / 1.58MB / SQL:{query_count}