Відлучені від Церкви "підгорецькі отці" продовжують свою діяльність: у конфлікт втягується все більше мирян

 

Уся католицька церква, зокрема УГКЦ, перебуває у глибокій кризі. Кардинал Гузар, формальний глава УГКЦ, привселюдно проголошує єресі. Церковна ієрархія і теологи сумніваються в основних правдах християнської віри. Такі звинувачення проти офіційного проводу Української греко-католицької  церкви озвучують колишні монахи Підгорецького монастиря, які у серпні цього року церковним Трибуналом були відлучені від Церкви.

Війна заради миру?

Навіть після відлучення "от­ці" продовжують свою діяль­ність у Підгорецькому монастирі. Днями вони вийшли на "світську" прес-конференцію зі звинуваченнями проводу Церкви у зневаженні християнства.

Основна проблема, за словами колишнього отця Маркіяна, в тому, що провід церкви ві­дійшов від основ християнства, що негативно позначається на вірі й помислах мирян. "До влади в Католицькій церк­ві прокралася ліберальна фракція кардиналів і єпископів, які роблять з Церкви просту релігійну організацію, яка вже не дає людям спасіння, а тільки забезпечує владу, кар'­єру і гроші вибраній касті. Ця каста перетворює Христову церкву на мафію, - йдеться в офіційному прес-релізі "підгорецьких монахів". - Кардинал Гузар, замість того, щоб чинити покаяння з єресей проти віри, а  також великих фінансових махінацій і корупцій (продаж посад і духовних санів за гроші), самовільно встановив судовий трибунал, якому дав завдання нас засудити". 

Нагадаємо, Колегіальний трибунал Верховного Архієпископа УГКЦ на другому ступені суду, на засіданні 29 серпня 2008 року визнав "отців" винними у незаконному присвоєнні уряду, розпалюванні бунту та ненависті проти місцевого ієрарха, Владики Михаїла (Колтуна) і Верховного Архієпископа Києво-Галицького Любомира (Гузара) та підбурюванні підлеглих до непослуху щодо них і виніс кару великої екскомуніки (відлучення від Церкви).

"Підгорецькі отці" у відпо­відь наголосили, що, згідно з церковним правом, їх може судити тільки Апостольська столиця. Проте, жодної відповіді з Ватикану щодо справи "підгорецьких отців" досі не надійшло.

Для "порятунку ситуації" монахи таємно висвячуються на єпископів, самовільно розпустивши чинний Синод єпископів і заснувавши свій.

Історія цього протистояння триває ще з 2003 року. За інформацією Релігійно-інформаційної служби, екс-монахи Антонін-Ілля Догнал, Ричард-Методій Шпіржік, Самуїл Р. Обергаусер раніше належали до ліквідованої у 2004 році Чеської делегатури отців-василіян. Конфлікт розпочався 2003 року, коли вони виступили проти призначення Ватиканом словака о. Ладислава Гучку на посаду екзарха Рутенської Греко-Католицької Церкви в Чехії. В той час вони спробували зареєструвати громаду УГКЦ, але робили це без згоди церковної влади. Щоб зменшити напругу, весь провід Чеської делегатури отців-василіян відіслали до України, а одного - до Англії.

Хоча колишні монахи цю ситуацію спростовують. "Ніхто не виганяв нас із Чехії. Єдине, чого ми прагнули, це створити в Чехії греко-католицьку церкву для півмільйона українців, які там живуть. Зрозуміло, що чеські церковні ієрархи боялися цього, бо діють на ліберальних засадах і тому допускають розпусту і моральні гріхи. Проти наших намірів виступила чеська церковна ієрархія, а згодом представник Ватикану таки розв'язав наш чин, хоч і у приватній розмові сказав, що підтримує нас", - розповідає колишній отець Методій, який називає себе владикою.

Переїхавши в Україну, отці організували реколекції у Свято-Благовіщенському василіанському монастирі. Але водночас  почали виступати  з критикою  керівництва УГКЦ. На початку 2005 року монахів відповідними Декретами вилучено з Василіянського Чину. В березні 2008 року під­горецькі  екс-монахи оприлюднили заяву про те, що їх таємно висвятили на єпископів УГКЦ. Імені єпископа, який їх висвятив, так і не назвали.

Останніх півроку колишні монахи розповсюджують численні листи-скарги на провід УГКЦ, надсилаючи їх, зокрема, до Ватикану.

У спеціальному зверненні Патріарх Гузар закликає не піддаватися на провокаційні лис­тівки, які розсилають екскомуніковані "підгорецькі отці". Глава УГКЦ наголошує, що поведінка чотирьох колишніх священиків, відлучених від Укра­їнської Греко-Католицької Церкви, є "шкідливою і нищівною, а небезпека тих листівок у тому, що вони можуть спричинити "розколи та руїну духовного життя вірних".

На думку Анатолія Бабінського, магістра богослов'я, найбільш схожою на випадок з "підгорецькими монахами" була  спроба утворення паралельної "обновленської" Церкви в Росії після жовтневої революції.

"Тоді влада використала певні рухи в середовищі російського духовенства та єпископату, щоб протиставити їх іншій частині Церкви. Радянська влада сформувала паралельну церковну структуру, щоб ослабити та розколоти Православну Церкву в Росії. Але коли "обновленці" були їй уже не потрібні, вона знищила і їх. Так само в Україні влада підтримувала, з одного боку, УАПЦ на противагу Московській Патріархії, але також підтримувала розколи і в самій УАПЦ. Отож головною метою таких розколів є ослабити Церкву",  - вважає пан Анатолій.

Таємниця вибору

Зрозуміло, в межах однієї чи навіть кількох публікацій ми не зможемо докладно розібратися у деталях всіх судових справ та претензій, пов'язаних із "підгорецькими  монахами". Зрештою, ми не ставимо за мету підтримати ту чи іншу сторону.

Але ця ситуація важлива для нас не тривалістю подій чи обставин, а тим невидимим тлом, яке витворюється навколо неї кілька років поспіль і втягує у свої приховані орбіти не лише церковну ієрархію, але й мирян.

Припустимо, що основною метою "отців" є розв'язання сер­йозних проблем всередині Церкви, які, без сумніву, існують, як існують і поважні духовні проблеми в самому суспільстві. Відтак виникає кілька абсолютно принципових питань: на чому ґрунтується моральна впевненість "підгорецьких отців" у тому, що їхніми руками Бог вирішив поліпшувати ситуацію? Що дозволяє їм навіть у випадку, коли вони бачать гріх чи проб­лему, безапеляційно засуджувати інших, у цьому випадку - провід Церкви? Чому, зрештою, "отці" не розглядають варіанту, що суспільна і духовна криза, яку маємо тепер, - теж із волі Бога, й існує тому, що в цьому є невидима людині потреба?

Суб'єктивний погляд

Анатолій Бобінський, магістр богослов'я, редактор довідково-пізнавальної інформації Релігійно-інформаційної Служби України:

У діяльності так званих "підгорецьких отців" спочатку ще можна було простежити певну логіку. Адже ніхто в Церкві не заперечує, що наше суспільство переживає велику духовну кризу, яка не може не проникати в Церкву. Проте, екс-монахи від початку вибрали найлегший (але неправильний) шлях вирішення проблем - почали звинувачувати провід Церкви в єресях і взагалі поставили під сумнів легітимність керівництва УГКЦ. Наразі зрозуміло, що апологетична риторика з їхнього боку має суто формальний характер. Всі звинувачення глави УГКЦ та її єпископату сформовані на основі вирваних із контексту висловів.  Апеляція до "мовчання" Святішого Отця теж має винятково ситуативний характер. Якщо завтра з Риму прийде лист про їхню заборону, вони звинуватять в єресі й Понтифіка. Важко сказати про особисті мотиви їхньої діяльності, оскільки вони зарекомендували себе ревними християнами та хорошими реколектантами. Однак одночасно за ними тягнувся слід непослуху церковній владі. Саме на цьому й зіграли зовнішні стосовно УГКЦ сили, які стимулюють (і фінансують) їх діяльність. Тому вони реалізовують не свою (хіба що вони мріяли стати єпископами?), а чужу мету. Яка вона? Внести розкол в УГКЦ. Однозначно, що за цим стоять певні політичні сили, яким не хочеться мати справи з монолітною впливовою церковною структурою. Щодо їхніх прихильників з середовища мирян, то достатньо подивитись відео про екзальтованих прихожан с. Підгірці, щоб зрозуміти сектантський характер цього явища. А цей феномен повинні аналізувати вже відповідні фахівці.

Якщо ж певність у власній моральній силі є потужною і "отці" почуваються здатними виправити ситуацію, то які ж методи вони обрали для такої мети? Методи, які одразу перекреслюють усе майбутнє добро, якщо справді це робиться задля добра Церкви...

"Виправлення" кризи, зрештою,  звелося до "теологічних" словесних претензій і численних скарг до Ватикану, на які Апостольська столиця  досі не відповіла.

А відтак, здається,  у най­склад­нішій ситуації опинилися пересічні люди. Простір, в якому реалізовується віра міль­йонів мирян, насправді є дещо іншим простором, ніж собі уявляють "підгорецькі монахи". Там, зазвичай, не точаться теологічні війни і не ламаються списи над "дотриманням канону". Може, тому мільйони простих людей ближчі до Бога, ніж найосвіченіші монахи, найталановитіші проповідники і найбездоганніші богослови. У Церкві-храмі чи в  Церкві-структурі для щиро віруючої людини най­кращі традиції, найсум­лінніші священики, найгарніше прибрані храми і найвищі бані ніколи не були  засадничими. Наскрізно важливим є процес молитви і здатність до таємного, глибокого діалогу з Богом. Тільки це - метафізика. Тому будь-які штучні землетруси у храмах завжди є більше злом, ніж добром...

Мабуть, через те, що проста людина здатна знайти Бога у "найкризовішій" церкві, бо і у кризі - є Бог. Бо методи її пошуку - мудріші. Для чого збурювати їй душу та свідомість безглуздими "переворотами"? Нічого не будуючи, такі питання здатні тільки руйнувати.

Звичайно, немало священи­ків мають більше гріхів, ніж  люди, перед  якими  вони щонеділі проголошують проповіді. Звичайно, взаємовпливи в Церкві творяться не тільки на християнських моделях. Звичайно, сотні людей, спостерігаючи за цим, втрачають моральні орієнтири. Але подібні проблеми були не лише у нашій Церкві й не лише в наші дні. Попри те,  мільйони людей навчилися жити з цим і , зрештою, - в остаточному результаті - розрізняти простори, де Бог присутній, а де його немає. Може, тому, що таке "розрізнення" відбувається у значно складніший і таємничіший спосіб, ніж це доступно зрозуміти простим людям, навіть якщо вони монахи чи теологи?