Завтра, 31 березня, християни, які живуть за григоріанським календарем, святкуватимуть Пасху – Воскресіння Христове. Натомість більшість християн Сходу завершують другий тиждень Великого посту і святкуватимуть Великдень за юліанським календарем аж 5 травня. Перед багатьма постає питання: як же так, ми віруємо в одного Христа, в Його воскресіння, а святкуємо його в різний час?
Перші християни почали відзначати це велике свято кожної неділі, без конкретної дати. Та з часом на перших соборах стали говорити про необхідність одної дати і окреме вшанування цього “Торжества над торжествами”. Але трудність полягала у тому, що не можна було встановити конкретної дати, коли це сталось, у який день.
КОМЕНТАРІ | |
Ігор Ісіченко,архиєпископ (УАПЦ): |
Отець Роман Фігас, науковий працівник Інституту екуменічних студій УКУ: |
- Різні дати вшанування Христового воскресіння Східною та Західною церквами можуть бути не лише підставою для докорів і кпин, але й заохоченням до взаємного пізнання, а через нього - до усвідомлення щедрості Божої ласки, виявленої, зокрема, й у багатстві етноконфесійних ідентичностей, посталих у перебігу величного синтезу апостольської традиції та національного культурного досвіду. Навряд чи варто занурюватися у комплекси історичної провини за поділи минулого щоразу, коли позірним дисонансом до постової жалоби Візантії в Римі залунають радісні великодні співи. Залишивши богословам дискусії щодо перспективи подолання календарних різниць, поквапмося використати нагоду для знайомства з іншою традицією та відкриття за "інакшістю" обряду тотожності християнського пережиття зустрічі з воскреслим Спасителем світу. І може, коли ми привітаємо сусіда-католика великодніми словами "Христос Воскрес!", самі йдучи на постову літургію раніше освячених дарів, цей дар братньої любові осяє нашу власну молитву теплим переживанням універсальності воскресної перспективи християнської спільноти Заходу та Сходу. І в цій осяйній перспективі нам відкриється вся умовність спроб календарних позначень трансцендентних подій, що підносять нас до понадчасової реальності. |
- Єдина дата Пасхи є одним з найперших кроків, які християни повинні зробити на шляху до єдності між собою. Це не так важко, як видається, адже вже визначені головні засади. Вони були встановлені ще І Вселенським собором, їх визнають усі християни. Тож належить дотримуватись цих засад, уточнивши їх сучасними математичними та астрономічними підрахунками. Це питання потрібно не тільки порушувати, а й вирішувати, бо світ стає надто глобалізованим. Скажімо, українці за кордоном святкують Пасху разом із римо-католиками (тобто за григоріанським календарем), а їхні родичі тут, в Україні, - за юліанським. Те саме відбувається й у змішаних подружжях. Це спричиняє дисбаланс між нами, християнами. Особливо актуальне це питання на Близькому Сході, де є майже 20 деномінацій християн різних обрядів, і кожен святкує по-своєму. Мусульманам це видається трохи дивним...Якщо будуть досягнуті домовленості на рівні ієрархії та богословів, пересічні віряни легко сприймуть ці зміни, оскільки Пасха не має фіксованої дати. Адже нам, християнам, по суті, все одно, коли святкувати Пасху, - 31 березня чи 5 травня.Пасха - це найбільше християнське свято. Тож стремління, аби всі християни відзначали її в один день, є значним кроком на шляху до єдності.З огляду на останні події, зокрема, участь Вселенського патріарха Варфоломія в урочистостях з нагоди інавгурації Папи Франциска, можна сподіватися "перезавантаження" православно-католицького діалогу. Ентузіастами є обидва ієрархи. |
Михайло Димид, протоієрей, доктор східного канонічного права: |
|
- Церква існує вже майже 2000 років, чим не може похвалитися жодна інша організація або держава, саме завдяки тому, що її надихає і нею керує Святий Дух. Це не піддається людській логіці: ми служимо вечірню вранці чи утреню ввечері, але від цього вона не втрачає своєї актуальності, свого значення для нас. Так само й зі святкуванням Воскресіння Христового. Є різні християни, які по-різному святкують, в різний час. Але це не є для Церкви проблемою, бо, зрештою, щонеділі святкуємо воскресіння! УГКЦ, як і інші українські церкви, що є дітьми Київської церкви, святкують за юліанським календарем. Наша єдність із Вселенською Церквою також відбувається через єдність зі Східними церквами. Єдність Христової Церкви не обов'язково визначається таким чином, що ми робимо якусь дію всі разом. Це набагато глибше поняття.А що стосується родинного життя, то воно має першість над церковним, бо родина - це первинна церква. Тому якщо чоловік і жінка походять із різних традицій, різних церков, то мають самі визначати, яким чином підноситимуть свою молитву до Бога, до якої церкви ходитимуть і в якому дусі виховуватимуть своїх дітей. Бо інакше неприродно, не по-божому, щоб у одній родині, в одному подружжі чоловік ходив до одної молитовної церковної спільноти, а дружина до іншої і щоби вони одне й те саме свято відзначали в одній традиції, а потім у іншій. Якщо батьки не зуміли жити до кінця єдністю свого подружжя, бо між ними і Богом постала церковна традиція, то це має негативний вплив на дітей. Треба старатися мінімізувати його, аби уникнути внутрішньої роздвоєності, аби вони могли вповні логічно зі спільнотою приготуватися до Воскресіння через піст, реколекції, Святі таїнства, через літургію Передосвячених дарів і утреню Страстей. Бо глибина пережиття свята полягає у добрій підготовці. Це важливо. Свято - це участь у святому. Якщо я справді беру участь у святому, то робитиму це таким чином, аби освячувати себе і тих, що довкола мене. Я святкую не для того, аби щось комусь довести. Я святкую, бо це моя внутрішня потреба веселитися, що Христос воскрес. Я радий навіть запросити розділити цю радість і тих, які по-інакшому святкують чи взагалі не святкують. Якщо основна ціль - участь у святості Господа Бога, то мені не буде образою, якщо той, хто не святкує, скаже: "Я би хотів розділити з тобою радість, але не можу, бо це не той спосіб, в який святкую я, це не той час, в який святкую я. Моє відчуття Господа, мій календар літургійний - інший". Це має бути дух цього свята.Кожна людина повинна шукати відповіді, для чого вона народжена, хто її сотворив, куди вона прямує. Вона сама має знайти відповіді на ці питання. І природно, щоби кожна людина шукала їх у своїй культурі, у способі, в який це сприймається на землі, де вона народилася. І навіть знайшовши відповідь, ніхто не може сказати, що вона єдино правильна. "Інакше" не означає "неправильне". Господь сотворив кожну людину, аби вона спаслася. І так воно станеться, якщо людина має на це добру волю. |