Фільми, які допоможуть зрозуміти місію новообраного Папи та виклики, що стоять перед Церквою 

Франциск з Ассізі

Днями новий Папа пояснив, на честь кого обрав собі ім’я Франциск: “Деякі не знали, чому єпископ Риму захотів назватися Франциском, гадали: через Франциска Ксаверія, Франциска Сальського чи Франциска Ассізького? Я розповім вам історію. Під час Конклаву поруч зі мною був архиєпископ-емерит Сан-Паулу, почесний префект у справах духівництва кардинал Клаудіо Гуммес: великий друг, великий друг! Коли голосування складалося вже трохи “небезпечно”, він утішав мене. І коли голоси сягнули двох третіх (це зазвичай супроводжується оплесками, тому що обрали Папу), він обійняв мене і сказав: “Не забувай бідних”. І це слово так запало мені: бідні, бідні. Тоді я думав про Франциска Ассізького, тоді я думав про війни, тоді – як все ще тривав підрахунок голосів. Франциск – це людина миру, людина, яка любить і підтримує творіння, в той час як наші стосунки з творінням не такі добрі. Чи не так? Він – людина, яка дає духа миру, бідняк...” – сказав понтифік, спілкуючись із журналістами.

 А оскільки ім’я Папи вказує на основні пріоритети в його служінні, то “Пошта” пропонує довідатися про життя святого Франциска з Ассізі завдяки художнім фільмам. (Треба сказати, що драма життя цього подвижника Христової Церкви захоплювала багатьох митців, тож вибирати є з чого.)

Найперша кінострічка про життя святого Франциска з’явилася майже одночасно з народженням кіно – на початку XX століття. В 1911 році її зняв італійський режисер Енріко Гуадзоні. А вже у 1918-му вийшов фільм “Брат Сонце” Уго Фалена. В 1927 році у Італії створили німий фільм “Брат Франциск” (“Frate Francesco”), режисером якого став Джуліо Антаморо. В 1946-му режисер з Мексики Альберт Гут зняв стрічку “Святий Франциск Ассізький” (“San Francisco de Asis”). У 1950 році Роберто Росселіні створив картину “Франциск, блазень Божий” (“Francesco, giullare di Dio”) за сценарієм Федеріко Фелліні. У 1961-му на екрани вийшла голлівудська версія життя святого – “Франциск Ассізький” (“Francis of Assisi”) режисера Майкла Куртіца.

Кінострічка Франко Дзеффіреллі “Брат Сонце, сестра Місяць” (“Fratello Sole, Sorella Luna”) 1972 року була удостоєна вищої італійської кінонагороди в номінації “Кращий режисер”. Історія зйомок цього фільму ознаменувалася зірковим складом учасників вже на стадії проб. У ролі Франциска бачили Аль Пачіно, навіть учасників групи “Beatles”, було отримано їхню попередню згоду, але розпад “ліверпульської четвірки” перешкодив утіленню цієї ідеї.

В 1966-му вийшла чорно-біла стрічка Ліліани Кавані “Франциск Ассізький”. Це була її перша спроба реалізувати кінобіографію святого. В 1960-ті у фільмах багатьох італійських режисерів переважали мотиви соціального протесту, тож образ Франциска отримав проекцію в контркультуру: проповіді, в яких він закликав до миру і єднання з природою, виявилися співзвучними світогляду “дітей квітів”.

Однак більш відомим є її другий фільм (1989 року) “Франциск” (“Francesco”). На створення його сценарію Ліліану Кавані надихнув “Петер Каменцінд” (“Peter Camenzind”, 1904) Германа Гессе. Дебютний роман знаного німецького письменника, лауреата Нобелівської премії з літератури за 1946 рік присвячений духовним пошукам головного героя, який пориває із сучасною цивілізацією, аби пережити унікальний містичний досвід. Образ Петера Каменцінда був навіяний діяннями святого Франциска. Ліліана Кавані не бачила в ролі Франциска нікого, крім Міккі Рурка. Хотіла з допомогою цього актора показати, як людина, що любить земні блага й утіхи, може відмовитися від них заради вищих ідеалів. Сам же Міккі Рурк називає свою роль у фільмі Кавані однією з улюблених: “Мені постійно пропонували грати самого себе – боксера, байкера, наркомана… “Франциск” був єдиним фільмом, в якому я відійшов від звичного амплуа”.

Незважаючи на велику кількість натуралістичних сцен, стрічка отримала офіційне схвалення Ватикану. 

В 2002 році у Італії  режисер Мігель Соаве здійснив телевізійний проект “Франческо”, в якому роль Франциска зіграв Рауль Бова. А в 2007-му там з’явився ще один телевізійний фільм – “Клара і Франциск” (“Chiara e Francesco”) режисера Фабріціо Кости. У ньому знявся Етторе Бассі, музику написав Марко Фрізіна. 

Перший Папа

Папа Франциск є 265-м наступником святого Петра, тож, аби краще зрозуміти його місію, варто звернути увагу на фільми про цього апостола. 

Є й фільми саме про життя та діяльність першого Папи. Наприклад стрічка “Імперія святого Петра” (“San Pietro”), створена 2005-го  в Італії режисером  Джуліо Базі (у ролях: Омар Шаріф, Даніеле Печчі, Флавіо Інсінна, Клаудія Колльта та інші), розповідає, як, тричі зрікшись Христа під час Його арешту, Петро після воскресіння Ісуса отримує силу та усвідомлення своєї місії – зберігати єдність спільноти, будувати духовно і фізично християнську Церкву. Так починається його довгий і важкий шлях апостола… 

Недавні попередники

Для багатьох еталоном Папи є Іван Павло ІІ. Тож, сподіваємося, будуть цікавими і стрічки про нього.

Наступного року вийшло продовження цієї стрічки під назвою  “Кароль. Папа Римський, який залишився людиною”. До його виробництва, окрім італійців, долучилися кінематографісти з Польщі та Канади. Однак незмінними залишилися режисер  Джакомо Баттіато, композитор Енніо Морріконе та виконавець головної ролі Петер Адамчик. Фільм починається з інавгурації понтифікату Івана Павла II, яскраво і образно показує його діяльність, зображає трагічні події… 

 

Творчий підхід

Цікавою є й кінокартина “Черевики Рибалки” (“The Shoes of the Fisherman”), створена режисером Майклом Андерсоном 1968 року в США, з Ентоні Квінном у головній ролі. Це екранізація однойменної повісті австралійського письменника Моріса Веста, опублікованої 1963 року. Попри те що у цьому фільмі –  суттєві історичні розбіжності, це захоплива історія непростого життя Львівського архиєпископа Кирила Лакоти, який після 20 років таборів і заслання прибув до Ватикану і був обраний Папою. Ця стрічка – про розмаїття почуттів, що їх переживає проста і чесна людина, несподівано отримавши величезну духовну владу та моральні обов’язки перед світом. 

Тим, хто любить мислити творчо і критично, але не сприймає всього того, що стосується Церкви та віри, варто подивитися фільм Нано Моретті “Маємо Папу” (Habemus Papam), у російському перекладі –  “У нас есть Папа”. Картина вийшла на екрани 2011 року. Це трагікомедія, знята атеїстом, про тягар відповідальності, покладений на новообраного понтифіка, про виклики, що стоять перед Церквою. 

Порівнюючи ці два фільми, редактор часопису “Патріярхат” Анатолій Бабинський у своєму блозі  писав: “У першому випадку Папа рятує світ від атомної війни і веде Церкву “вниз”, до людей. А в стрічці 2011 року Церква стоїть перед світом, який вже страждає не від голоду тілесного (звісно, на планеті є мільйони голодуючих людей, але фільм не про це), а від голоду душевного чи від божевілля і не знає, що з цим усім чинити. Зрештою, голод одних є радше наслідком божевілля інших”. 

Тож, переглянувши фільм, маємо нагоду зіставити показане у ньому з першими кроками нового понтифіка і його рецептами “порятунку світу”.