Напевно, мої переконання щодо вишивки в сучасному одязі суперечитимуть твердженню наших народних майстринь про суворе дотримання традиційності в орнаментиці та локальних територіальних особливостей у колористиці. Але, на мою думку, абстрагуючись від усіх цих умовностей, використовуючи та узагальнюючи всі національні набутки, варто творити щось своє, нове, позначене неповторністю особистості та власного світосприйняття, зрозуміло, не відокремлюючись від своєї національної сутності.
Знамените полтавське вишивання білим по білому може бути не обов’язково білим! Магнетизм того шиття зі зміною кольорів не меншатиме. Адже тональна вишивка у сіро-зеленій кольоровій гаммі є не тільки несподіваною, але й оригінальною. Спокійне поєднання цілком натуралістичних барв та відтінків забезпечить легкість і прозорість цілісного сприйняття витвору. Не білим, а сірим чи ясно-брунатним, і не по звичному білому, а по світло-зеленому. Аж просяться тут м’які кольори з природної палітри, ніби ледь відчутні мазки пастеллю торкають зеленкувате тло лляного полотна, примхливо чергуючи пряму та косу гладь, сліпе вирізування та зерновий вивід. І побігли стелячись доріжки косичкою, ретязем, стебнівкою, ланцюжком, гуцульським верхоплутом. Хоча остання техніка, судячи з назви, дуже й дуже далека від Полтавщини, але не рве око недоречністю та не вражає недоладністю, а виглядає органічно, ненав’язливо, гармонійно та злагоджено з іншими вибриками примхливої фантазії. От і маємо вже момент атракційної неповторності.
Останній штрих – це відповідно дібрані прикраси з дерева та кераміки. Вони будуть тут доречними і допоможуть завершити створений образ.
То що ж там виголошують, себто диктують, пихаті світила моди? Це вони копіюють узори з наших писанок у своїх бундючних колекціях. А ми ж маємо своє, воно наше, рідне і тому найкраще.
Творити шедеври власноруч – це ж так просто!