Жіноче обличчя трудової міграції
Серед головних причин виїзду українок на роботу за кордон – низька заробітна плата, непорозуміння і насильство в сім’ї
Серед головних причин виїзду українок на роботу за кордон – низька заробітна плата, непорозуміння і насильство в сім’ї
Заробітчани, мігранти, гастарбайтери…Ці слова доводиться часто чути в розмовах українців. Шукати кращої долі на чужині наших співвітчизників спонукає економічна ситуація в країні, безробіття, а також насильство та проблеми в сім’ї. Хтось їде на високооплачувану роботу, проте гарує за копійки, хтось подається на рік, а залишається назавжди… Як у першому, так і в другому випадках більшість людей випробовують свої родини на міцність. Ціною придбання житла на зароблені важкою працею євро, фунти чи долари може стати сама родина, а за можливість модно одягатися або вчитися коштом батьків діти заробітчан часто розплачуються зруйнованими долями…
Наші жінки у світі
В українських офіційних та неофіційних джерелах можна знайти різні дані щодо кількості трудових мігрантів, які впродовж останніх років виїхали на роботу за кордон. Підрахунок ускладнює ще й те, що більшість із них виїздить нелегально. Достеменно відомо: більшість українців, які живуть і працюють на чужині, – жінки. Тож можна з упевненістю казати, що міграція в Україні має жіноче обличчя. Якщо раніше жінка виїжджала з України як дружина, коханка чи подруга, то нині – як самостійний суб’єкт.
Зі слів молодшого наукового співробітника Інституту народознавства НАН України, керівника проектів в Комісії УГКЦ у справах мігрантів, головного редактора міграційного порталу “Навігатор”, дослідниці жіночої міграції в Італії Світлани Одинець, у пошуках кращої долі Україну вже залишили від 2-3 до 4,5 млн осіб.
“Найбільше наших жінок сьогодні в Італії (понад 80%). За даними Національного інституту статистики цієї країни, там проживає і працює більш ніж 220 тисяч українок, – розповідає Світлана Одинець. – На другому місці –
Греція (70%). На третьому –Польща (майже 67%)”. До речі, 57,4% мігрантів – жителі Західного регіону.
Жіноча мобільність
З кожним роком роль жінки в сучасному світі невпинно зростає: крім того що вона береже сім’ю, виношує під серцем дитину та піклується про її добробут, то ще й прибирає чужі помешкання, доглядає хворих дідусів та варить їсти бабусям. Досить часто, аби покращити фінансове становище своєї сім’ї, на заробітки виїжджають не лише представниці середнього класу, але й державні службовці, викладачі, навіть представниці наукової інтелігенції. Як розповіла Світлана Одинець, вищу освіту зараз має кожна п’ята мігрантка.
| КОМЕНТАР |
| Марія Люсак, головний позаштатний психіатр департаменту охорони здоров'я Львівської облдержадміністрації: |
| - Розлука з батьками - це завжди великий стрес для дітей незалежно від того, якого вони віку - зовсім малі чи вже підлітки. Розрив між мамою та дитиною, який триває до чотирьох років, взагалі небажаний, адже втрачається родинний зв'язок. Не має значення, хто поїхав за кордон - мама чи тато, дитина все одно почувається обділеною, навіть обкраденою любов'ю. Окрім стресу, в її свідомості руйнується модель сім'ї. Вона може подумати, що така ситуація цілком нормальна, і в подальшому це може відобразитися на плануванні нею власної сім'ї.Якщо на заробітки виїхали і тато, і мама, то їхні діти частіше підпадають під негативний вплив вулиці, в них знижується успішність у школі, погіршується сон, з'являється тривога, депресія. Коли таких дітей запитати, чи хочуть вони, аби їхні батьки були з ними, вони однозначно скажуть "так", незважаючи на те, що ті присилають їм гроші, що вони можуть дозволити собі купити те, чого раніше не мали.Багато сімей, які пережили чи й досі переживають розрив, потребують консультацій психологів або психотерапевтів, проте звертатися до них не поспішають. Приходять уже тоді, коли в дитини виникли явні проблеми: виражені симптоми нервового виснаження, навіть спроба самогубства. Тому, аби цього не сталося, виїжджати за кордон потрібно цілою сім'єю. Якщо ж це неможливо, при перших тривожних симптомах, що з'являються у дітей, батькам варто негайно вертати додому і йти до лікарів. |
Серед основних причин, через які українські жінки подаються за кордон, є далеко не безробіття. Так, за даними дослідниці жіночої міграції, українки їдуть туди через низьку зарплату, неможливість оплатити освіту дітям, купити помешкання чи зробити ремонт у квартирі. Паралельно з економічним чинником важливу роль відіграють і соціально-психологічні умови в родині.
Проте й це далеко не все. Зі слів голови Західноукраїнського центру “Жіночі перспективи” Любові Максимович, ще однією причиною втечі жінки за кордон є насильство в сім’ї. “Звичайно, погіршення умов праці, безробіття, нестача коштів для потреб родини є важливими причинами пошуку кращих заробітків. Проте дуже гостро стоїть і проблема насильства в сім’ї – жінки цього не витримують і просто втікають. Особливо ця проблема стосується жінок із районних центрів та сіл”.
Пастка для шлюбу
Від’їзд жінок на чужину з метою заробітку має серйозні соціально-культурні наслідки як для них самих, так і для їхній сімей.
Родинне життя “на дві країни” спочатку видається цілком можливим, проте реальність інша. Досить часто можна почути історії, як після повернення додому жінки дізнавалися, що їхній шлюб давно розпався, бо чоловіки знайшли інших дружин, про що заробітчанки навіть не здогадувалися. Нерідко з’ясовувалося, що за час роботи на чужині вони втратили не лише статус дружини, але й матері, оскільки їхні колишні чоловіки позбавили їх батьківських прав. Створюють нові сім’ї й самі заробітчанки…
“Міграція дуже часто стає причиною розлучення (70-80% випадків), – каже Любов Максимович. – Наприклад, якщо за кордон поїхала дружина, а чоловік залишився в Україні, то для молодої сім’ї досить року розлуки, щоби зруйнуватися. Тих, хто в шлюбі довше, вистачає зазвичай на два-три роки розлуки”.
Причинами розлучень, зі слів співрозмовниці, є зміна поведінки людей: ті, хто хоч раз побував за кордоном, не бажають повертатися на батьківщину, бо в них перемінився світогляд.
ДО ТЕМИ
“Має бути велика довіра і розуміння…”
Тарас Когут, протоєрей, духівник УКУ, настоятель громади УГКЦ в Афінах у 2009 – 2012 роках, –про трудових мігрантів, їхнє життя і проблеми в родинах
