У її рушниках, обрусах і сорочках – яскравий та різнобарвний світ –  світ мрій і бажань, сподівань і молитви.

Коли зайшла у читацький зал Буської районної бібліотеки, здалось, немов потрапила у казку – добру, життєрадісну і веселу. Роботи гумниської вишивальниці нагадують картини видатної представниці примітивізму (“наївного мистецтва”), однієї з найвідоміших українських художниць Марії Приймаченко – такі ж казкові та фантастичні.

Ольга Дмитрівна, якій цього року виповнюється 73, надзвичайно вразлива. Сіра, інколи й чорна буденщина не зуміла знищити в ній дитяче вміння сприймати життя як казку. І не лише сприймати, але й вишивати її на рушниках та сорочках. А їх не злічити. Тільки на майстер-клас до Буська вишивальниця привезла кілька десятків речей.

Надзвичайно ефектно виглядають її квіти на білій тканині: густо-червоні, сонячно-жовті, небесно-сині у чорному обрамленні... Немовби сонячні промені переплелись у вишитті, надаючи витворам особливої теплоти. Справжня філософія добра, яку знаходить жінка в квітці, що розцвіла у дворі, в речах, здавалось би, буденних… 

Ось побачила у церкві жінку в “американській” хустці –  і  відтворила візерунок нитками на тканині. Сподобались квіти на фіранці – знову взялася за голку та вовняні нитки, і ось ті квіти вже на сорочці. 

Кожна вишивка – яскрава, хоч у самої життя не було встелене пелюстками троянд. Майстриня поховала чоловіка і ще молоду доньку. Зазнала горя й у дитинстві: трійко їх залишилось у матері, коли загинув  на війні батько. Як і багатьом сільським дітям, доводилося поєднувати навчання із працею на господарстві, тому закінчила лише 7 класів. Дівчиною понад усе любила співати, їздила з концертами навіть до райцентру. Саме там, у військовій частині, закохався в юну Олю молодий солдат. Так потрапила гумнищанка на Рівненщину, в село Чудель Сарненського  району. І саме там, вперше увійшовши до світлиці, побачила  вишитий квітами рушник.  Побачила і закохалась. Попросила куму навчити майстерності творити голкою й нитками яскраві квіти на білому полотні. З тих пір минуло 55 років, а пані Оля і сьогодні вишиває гладдю ніжні пелюстки та радо ділиться своєю майстерністю з іншими.

Головне – уява, яка допомагає створити лекало (малюнок, завдяки якому вдається зобразити  ці диво-квіти, а потім перевести його на тканину, переважно батист). “Для цього, – зауважує Ольга Дмитрівна, – потрібен справжній хімічний олівець. Тепер таких немає, але я запаслась кількома десятками ще в 1978 році, тож маю донині. Щоправда, залишився ось цей один і ще половинка”, – сумно каже жінка, спритно роблячи свою справу: малює рожі, маки, соняхи і волошки. “А на шовку, – веде далі, – можна малювати кульковою ручкою”. 

Тканину обов’язково змочує (так краще видно візерунок). Коли закінчить малювання, береться за нитки. “Краще – вовняні, і то не дуже довгі, аби при вишиванні не перетиралися, – повчає майстриня, – і в жодному разі не в’яжіть вузликів, бо вишивка має бути гарною і зі звороту. Що стосується кольорів –  то ваш вибір, фантазія і смак”. 

Вишиває здебільшого гладдю, прокладаючи рівні стібки впритул один до одного. Так вишивати можна на різних видах тканини, хоча найкраще до цього надаються щільні й гладкі. То тільки здається, що  все просто. Аби домогтися бездоганного результату, треба дуже старатися: між стібками не повинно бути видно тканини. 

Минають віки, змінюється мода, але ніщо не затьмарить красу вишиваних речей. Особливо сорочок, у чудодійну силу яких вірять  здавна.Справжнім оберегом можна вважати і рукотворні дива Ольги Кіркової. У її колекції – більш ніж півсот­ні виробів. Жінка справила вишиванки сільському ансамблю, з радістю вишиває для друзів, знайомих, навіть незнайомих людей (якщо попросять). Її диво-квіти припали до душі й народному депутатові України Ірині Сех, і тепер гумниську вишиванку, можливо, побачать  у Верховній Раді. 

Одну сорочку майстриня вишиває два тижні.  І, треба сказати, без окулярів! Любов до вишивання прищепила й онучкам. Але вони працюють переважно з бісером. 

Ольга Дмитрівна не лише вишиває –  пише вір­ші, пісні та гарно співає! Голос молодий, дзвінкий, особливо коли виконує народні пісні. А вдома любить співати уночі, якщо не спиться. Співає і вишиває. Її вірші  різні: ліричні (про рушник, лелеку, Україну),  повчальні (про стосунки матері та дітей) , гумористичні (про пияків і депутатів), а також сумні – про життя. 

Казкове і веселе життя – на вишиванках, а реальне –  у піснях та віршах…

 

 Як створити таке диво

Якщо гладдю треба вишити велику частину малюнка або ж його фрагмент, належить починати з прокладання стібків упоперек позначеної ділянки. Після цього вивести голку на лицьовий бік в нижній частині ділянки, а потім вколоти у початковій точці. Виконавши кілька стібків, можна побачити, що нитки щільно покривають обидва боки тканини, тобто малюнок повторюється в дзеркальному відображенні й на зворотному боці.

Стібки повинні бути трошки більшого розміру, аніж позначена ділянка: голку треба  встромляти за лінію контуру, щоб його не було видно по краях стібків.

Гладь використовують не лише для заповнення великих ділянок малюнка, а й для вишивання невеличких фрагментів, наприклад, стебелець квіток або ж довгих стрічок з бантиками. Спочатку належить прокласти по контуру стебла або іншого довгого вузького фрагмента невеличкі стібки “голка вперед “. А вже потім робити короткі, під прямим кутом до лінії контуру, вкриваючи їх наметувальним стібком.

Дуже тонкі лінії вишивають під невеличким нахилом або ж прокладають маленькими стібками поверх одинарної лінії “голка назад”.