Люди, що виїхали за кордон на заробітки, часто стикаються з проблемою: вдома вони вже не свої і поза ним - чужі. "Пошта" з'ясовувала, чому.

Кожне подружжя, мабуть, усвідомлює, що сім'я міцна лише тоді, коли чоловік і дружина разом, коли вони будь-якої миті готові підставити своїй половинці плече. А перебування чоловіка чи дружини тривалий час далеко від родини міцності подружнім стосункам не додає. Через відсутність батька чи матері страждають і діти. Брак материнської чи батьківської любові, турботи, уваги на кожному відбивається по-різному, але найчастіше це має негативні наслідки. Це розуміють, здавалося б, усі, та, попри це, значна частина українців залишає родини, дітей і їде на заробітки за кордон. Ті, хто після тривалої відсутності повернувся на батьківщину, через деякий час знову їдуть на чужину. Чому? Думками з цього приводу, а також про наслідки заробітчанства "Пошта" попросила поділитися викладачів кафедри психіатрії та психотерапії Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького Надію Долішню та Олександра Мироненка і заступника голови Західноукраїнського центру "Жіночі перспективи" Марту Чумало.

- Які мотиви змушують українців, здебільшого українок, їхати на заробітки за кордон?

Надія Долішня:

- Найчастіше за кордон їдуть незрілі люди, які не здатні бути незалежними. Вони шукають упевненості в залежності від тих, хто багатший та сильні­ший за них: здатні їм служити, на них працювати, від них залежати. У нас вони були за­леж­ні від держави, але вона їх належно не забезпечила, і тому вони шукають кращого життя за кордоном. Здебільшого є один мотив - виїхати за кордон, щоб поліпшити свою долю. І ту кращу долю вбачають у заробітку грошей. Хоча всім відомо, що гроші не визначають кращу долю. Ще одна причина - заздрість. Хоча не всі це усвідомлюють. Прикривають її такими загальними благами, як забезпечити краще майбутнє дітям, допомогти їм здобути вищу освіту. Люди, які їдуть на заробітки, часто поводяться, як діти, вони до кінця не усвідомлюють, що на них там чекає. Живуть маревом, їдуть його шукати. А коли не знаходять, отримують травму. Будь-яка людина, яка відривається від свого коріння і мусить прижитися в іншому суспільстві, переживає травму, яку б вона мету не ставила.

Олександр Мироненко:

- Люди найчастіше втікають від свого теперішнього життя, проблем і прагнуть далеко від дому щось знайти. (Втеча і пошук.) Коли їм це вдається, то це добре. Але так щастить далеко не всім. Коли ж людина за кордоном потрапляє в ситуацію, від якої втікала з України, а іноді й гіршу, то отримує серйозну психологічну травму, яка неодмінно веде до погіршення здоров'я. Бувають випадки, коли жінка вдома була під жорстким контролем чоловіка і хотіла від нього втекти, а за кордоном потрапила ще під гірший і жорсткіший контроль господаря чи господині. Часто жінки тікають від насильства, якому піддаються вдома, але й на чужині в нього потрапляють (сексуальне та трудове рабство). Як кажуть: від чого втікав, на те й напоровся.

Марта Чумало:

- Жінки їдуть на заробітки в основному з економічних мотивів. Хоч буває, що тікають від насильства, проблем з дітьми чи інших негараздів, з якими тут не можуть дати собі ради. Жінки думають, що поїдуть і проблеми якось самі собою вирішаться. Вони часто навіть не уявляють, що від'їзд породить інший емоційний стрес. Виникне інша проблема: буде непросто повернутися, адаптуватися в сім'ї, яка тривалий час жила без неї, в суспільстві, відновити попередні стосунки не лише з дітьми, а й з близькими.

- Чому жінки, які повертаються із заробітків, уже маючи певні матеріальні блага, через якийсь час знову повертаються на чужину?

Марта Чумало:

- Заробітчани приїжджають і сподіваються потрапити вдома в ті самі умови, які були до від'їзду, думають, що стосунки з дітьми, рідними, близькими не змінилися. Мають надію, що все буде так, як раніше. Але їх чекає розчарування. Діти вже виросли і навчилися жити без мами чи тата. Матері важко усвідомити, що вона стала для дітей лише джерелом матеріальних благ. Мені запам'яталися слова клієнтки, що повернулася з Італії: "Коли я дзвонила до доньки з Італії, то розуміла, що треба повертатися, бо ми стаємо чужими. А коли приїхала, то зрозуміла, що мушу знову їхати: з Італії, на відстані, мені вдається краще з донькою порозумітися..." Заробітчани опиняються ніби у замкненому колі: ні тут, ні там не відчувають себе комфортно.

Надія Долішня:

- Як правило, виїжджають люди, які відчувають себе маловартісними. Їдуть за кордон, щоб самоствердитися, і думають, що гроші допоможуть їм у цьому, хоча гроші ще нікому вартості не додали. Коли вони з грошима повертаються додому, то розуміють, що не стали більш вартісними. Більше того, вони повертаються у країну, яка для них уже є чужою. Тут усе змінилося, все інакше: вони не можуть знайти роботи, до якої звикли, а гроші швидко закінчуються. За час заробітчанства вони втратили зв'язок з дітьми, рідними, знайомими. Вони розчаровані: привезли дітям гроші, а ті стали чужими. Вони повертаються назад на чужину, бо не є власниками своєї долі, свого життя.

Олександр Мироненко:

- Такі психологічні травми у розчарованих заробітчан викликають депресію, соматичні хвороби, алкоголізм, вони вчиняють спроби самогубства. У таких людей частіше виникають онкологічні та інші захворювання. І вони тоді остаточно втрачають можливість досягти того, за чим приїхали, - заробити гроші.

- Що слід зробити, аби жін­ки-матері залишилися вдома назавжди?

Надія Долішня:

- Їм передусім слід позбутися комплексу меншовартості, а в цьому може допомогти лише фахівець. Велику роль відіграє і родина. Діти не повинні категорично забороняти мамі їхати. А щоб вона залишилася, вони мають зробити усе, аби мама почувалася комфортно в колі сім'ї. Діти повинні сказати, що для них важливі не гроші, які мати заробляє і надсилає, а вона сама. Вони хочуть бачити її щодня, чути її лагідний голос, бачити її щасливу усмішку.

Марта Чумало:

- Якщо людина вирішила залишитися в Україні, то таке рішення повинна підтримати насамперед сім'я. Вона повинна усвідомити, що витрати доведеться зменшити, що гроші, може, й не такі великі, намагатимуться заробити в Україні. Коли є підтримка рідних, то й адаптація проходить легше. Заробітчанка також повинна вирішити, що для неї найважливіше, що втрачають рідні люди, коли вона за кордоном.

Олександр Мироненко:

-Майже кожному заробітчанинові потрібна допомога спеціаліста, адже він повернувся з багажем певних психологічних проблем. Можна поділитися ними з близькими, але нема гарантії, що це збережеться у таємниці. Якщо людина не відважується піти до психолога, можна написати листа, в якому викласти свої думки, проблеми. Цього листа можна й не відсилати. Але важливо викласти їх хоч би на папері. Можна подзвонити на телефон довіри та поспілкуватися з фахівцем. Головне - не залишатися наодинці з проблемою.