Уже від трьох років у дітей з’являється бажання допомагати батькам 

Виховувати маленького помічника потрібно з раннього дитинства, адже це найсприятливіший період для того, щоби прищепити дитині любов до спільної праці. У віці трьох років малюки починають наслідувати дії батьків і намагаються усе робити самотужки. 

“Дуже часто, щоб зекономити час, мама чи тато не дозволяють малюкові самостійно щось робити: помити тарілку, полити квіти, вважаючи, що для такої роботи він ще замалий. Після цього не варто дивуватися, що через кілька років на прохання допомогти дитина знайде цілу купу відмовок”, – каже дитячий психолог Ірина Балюк. 

Прищепити любов до праці можна тільки терпінням і особистим прикладом. Змалечку потрібно залучати сина чи доньку до спільної діяльності та наполегливо пояснювати, що і як необхідно робити.

“Дозвольте своїй трирічній дитині допомогти вам. І нехай після такої “допомоги” доведеться витратити більше часу на прибирання чи прання, через кілька років це віддасться сторицею: син чи донька самі вимиють посуд, розкладуть по поличках одяг, почистять взуття, витруть пил і без нагадувань застелять ліжко. Хатні справи для дитини стануть невід’ємною частиною дня і не викликатимуть негативних асоціацій”, – веде далі психолог. 

Натомість, якщо постійно зупиняти малюка і не давати йому можливості діяти самотужки, то згодом він почне думати, що йому зовсім не потрібно (або навіть не можна) робити щось самому. І прагнення до самостійності, бажання допомагати дорослим поступово зникне…

“Головне – не проґавте того моменту, коли дитина просто мріє допомогти вам! Адже у віці двох-трьох років закладається характер, малюк намагається все спробувати, дослідити, вивчити, тому й повторює за мамою і татом їхні дії”, – наголошує Ірина Балюк. 

Привчаємо до праці

Не варто відразу ж навантажувати дитину великою кількістю справ. Найкраще все робити поступово, враховуючи можливості дитини. Почати можна зі складання іграшок, а вже згодом варто доручати й складнішу роботу. 

Пропонуємо кілька порад, як правильно привчити малюка до хатньої роботи:

– Не потрібно привчати дитину до обов’язків, якщо вона втомлена, роздратована або ж хвора. Також не варто доручати їй завдання, якщо батьки самі знервовані. Невміле виконання доручення може спричинити роздратування і негативну реакцію, а це загрожує не тільки відмовою дитини у чомусь допомогти, але й тим, що вона узагалі не захоче виконувати хатню роботу.

–  Не варто одразу ж перекладати на дитину всю відповідальність за якість виконаного доручення. Навіть іграшки варто починати складати разом. І тільки з часом можна повністю довірити малюкові виконання того чи того завдання.

– Не потрібно наказувати дитині прибирати в кімнаті, адже це може призвести до зворотної реакції. Краще попросити її поскладати забавки або ж перетворити це на цікаву гру “Де живе іграшка?”.  

– Коли дитина намагається допомогти, позитивно оцініть її та щиро похваліть. Однак не заохочуйте до праці маленькими подаруночками чи солодощами. 

 – Якщо у малюка щось не виходить, не варто його сварити. Навпаки, підтримайте, скажіть, що вам приємно бачити, як син чи донечка допомагають,  що наступного разу в них неодмінно все вийде.  

Розвивальні ігри 

“Ліжечко”

Вчимо сина або доньку застеляти своє ліжечко. Ця гра виховує акуратність та самостійність. Щоб дитина сама захотіла взяти участь в такому процесі, можна наголосити на тому, що вона уже майже доросла і повинна застеляти ліжечко вранці. Проте не змушуйте її заправляти його  –  нехай спочатку виконує тільки ту роботу, яка їй під силу.

Для того, щоб син чи донька запам’ятали послідовність дій, супроводжуйте застеляння ліжка віршиком. Якщо не хочете нічого придумувати, скористайтеся цим:

Ранок настав, нам пора вставати!

І перед вмиванням варто ліжко застеляти:

Ковдру складаєм рівненько-рівненько,

Покривалом застеляєм гарненько-гарненько.

І розправивши всі чотири вушка,

Ляже на ліжечко м’якенька подушка.

– Мамо, сьогодні ввечері я не ляжу спати,

Красиве ліжечко не хочу псувати!

Проводьте такі заняття щоранку, доки в дитини не виробиться звичка застеляти ліжко щодня.

“Веселий кухар”

Можна привчити дитину куховарити разом. Це корисне заняття не тільки виховує бажання допомагати старшим, але й розвиває моторику рук, координацію, вміння розраховувати свої сили і порівнювати розміри.

Для цікавої гри візьміть: фартушки для себе і дитини, борошно, начинку для пиріжків, деко і дві чайні ложечки.

Щоб зацікавити синочка чи донечку кулінарною справою, перед приготуванням можна прочитати казочку про Червону Шапочку. А після цього запропонувати спекти пиріжки для бабусі.  

Посипте стіл і долоні борошном, замісіть тісто. Відокремте від нього два невеликі шматки. Один із них віддайте дитині. Після цього повільно формуйте із свого шматка паляничку і попросіть дитину повторювати все за вами. Тепер викладіть разом начинку і заліпіть краї пиріжків. 

Коли подаватимете їх до столу, обов’язково наголосіть, що синочок чи донечка спекли ці пиріжки самі! 

“Де живе іграшка?”

Ця гра допоможе привчити дитину до того, що всі іграшки повинні лежати на своїх місцях. Почніть з однієї, потім давайте інші. Поступово дитина запам’ятає розташування предметів і кластиме їх на місце сама.

Якщо ж забуде або відмовиться прибрати якусь забавку в “будиночок”, непомітно сховайте її. Згодом запитайте, де вона поділася. Після того як дитина не знайде її, розкажіть невеличку казочку: 

  “Жила-була дівчинка Катруся. І були в неї улюблені лялька Оленка та ведмежатко Плюш. Якось Катруся побавилася іграшками і забула їх покласти на місце. Лежала красуня Оленка на підлозі, аж поки не увійшов тато і випадково не зачепив її ногою. Лялька була дуже маленька і легка, тож непомітно впала під шафу. Ведмедик Плюш лежав на дивані, на який сіла мама. Вона трошки нагримала на Катрусю за те, що вона порозкидала іграшки, і поставила ведмежатко на поличку. Але це була не його поличка, і Плюш заплакав… Лялька також тихенько плакала на холодній підлозі під шафою.

Катруся не почула ні Плюша, ні Оленку. Минула ніч. Дівчинка прокинулася і хотіла побажати своїм улюбленцям доброго ранку, але не знайшла їх на тому місці, де вони зазвичай бувають. Тепер прийшла її черга плакати. Катруся ридала голосно і гірко, але нічого не могла вдіяти. Іграшки пропали… Потім мама пожаліла донечку і знайшла її улюблених ляльку та ведмедика. Але вони образилися на свою господиню і більше не хотіли з нею бавитися”.

Під час обговорення казки дитина повинна дійти висновку, що іграшки треба класти на місце. Під час збирання забавок постійно цікавтеся, де яка повинна лежати, де її “хатинка”.