Американські війська можуть незабаром залишити Ірак

 

Урядова коаліція в Іраку заявила, що має намір внести зміни до проекту договору зі Сполученими Штатами про роль американських збройних сил у країні та про поступове виведення окупаційного контингенту, повідомило днями BBC. Реакція Білого дому виявилася несподіваною - у Вашингтоні залементували, що в разі, якщо іракці затягнуть з ухваленням рішення до кінця року, то силам коаліції доведеться "в терміновому і хаотичному порядку залишати Ірак". Мовляв, 31 грудня закін­чується термін дії мандата ООН, який визначає статус 152-тисячного контингенту в Іраку, 144 тисячі вояків якого становлять американці.

З початку вторгення в Ірак загинуло 4186 військовослужбовців США; поранено 30 634 вояків.

Обговорення пунктів договору триває вже декілька місяців. Згідно з документом, американські війська зможуть залишатися в Іраку до кінця 2011 року. Цікаво, що не так давно офіційні представники США й Іраку заявили про ухва­лення остаточної версії договору, що не потребує поправок. Проте тепер влада Іраку зненацька вирішила змінити свою думку. В заяві, опублікованій Об'єднаною іракською коаліцією на чолі з партією прем'єр-міністра країни Нурі Малікі, йдеться про те, що в цілому проект договору задовольняє обидві сторони, проте деякі пункти все ж таки потребують доопрацювання.

Британський часопис "The Independent" стверджує, що в приміщенні колишньої штаб-квартири Саддамової розвідслужби в багдадському ра­йоні Казімія відбуваються регулярні таємні страти опонентів проамериканського уряду Іраку. Точна кількість повішених і розстріляних невідома, проте журналісти "The Independent" твердять, що йдеться про сотні осіб. У 2003 році, після повалення Саддама Гусейна в Іраку, оголосили мораторій на смертну кару. Однак, уже в серпні 2004-го маріонетковий уряд відновив страту, мотивуючи це тим, що вона необхідна "для підтримання порядку". За даними правозахисної організації Amnesty International, з того часу "масштаби насильства в Іраку значно зросли, а не скоротилися, і це явно свідчить, що страта не є ефективним стримуючим засобом". Нагадаємо, що наприкінці 2006 року повісили самого Саддама, його брата Барзана аль-Тікріті та колишнього голову Верховного суду Іраку Авада Гамеда аль-Бандара. Пізніше світом пішли гуляти жахливі відеозаписи всіх трьох страт. Зокрема, можна побачити тіло Саддама, що лежить на лікарняній каталці - його в'язи скручені набік під прямим кутом. А колишньому главі іракської розвідки Барзану при повішенні взагалі відірвало зашморгом голову.

Найімовірніше, мають на увазі параграф, де йдеться про те, що іракська судова влада матиме можливість притягати до суду американських військо­вослужбовців та цивільних за злочини, скоєні у неслужбовий час і поза територією військових баз. Щоправда, американці наполягли на одній суттєвій поправці - судити порушників можна буде тільки тоді, коли на це погодиться спільний американо-іракський комітет. Самі розумієте, що отримати його дозвіл можна буде лише у випадку якогось особливо жорстокого чи блюзнірського злочину. І ось уряд в Багдаді заявив, що ця поправка "підриває суверенітет Іраку". Мовляв, місцевий парламент повинен ретельно все зважити і має для цього час принаймні до кінця року.

І тут починають виникати всілякі запитання. Наприклад: з якого це дива "ручна" урядова коаліція, котра завше заглядала до рота американцям, раптом почала перейматися "підривом суверенітету Іраку"? Ті хлопці чудово усвідомлюють, що тримаються при так званій владі лише завдяки американським М-16 і щойно війська США заберуться геть, їх перевішають так само, як Саддама. Крім того, персональний склад іракської урядової коаліції - що та колода карт у руках дядька Сема: кого захоче - відкине, іншого зробить джокером. Дивною виглядає й панічна реакція Білого дому: виcлів "залишати в терміновому і хаотичному порядку" в перекладі людською мовою означає "тікай, бо доженуть".

Ризикнемо висунути власну версію. Найімовірніше, остаточний і неповторний варіант договору зі Сполученими Штатами вже давно готовий до вжитку і може бути підписаний бодай нині після підвечірку. А несподівану "турботу" про суверенітет іракцям підказали самі американці. Сенс? За потреби можна буде розіграти крайній варіант - швиденько забратися з окупованої країни, мотивуючи це "повагою" до волевиявлення іракського народу та авторитету ООН, термін дії мандата якої добіжить кінця. У такий спосіб можна буде зекономити мільярди, що йдуть на війну, та американську кров, яка щодня юшиться в Іраку. Не таємниця, що в окупованій країні не вщухає партизанський опір, і будь-який американський військовослужбовець, який спробує поткнутися за межі бази, ризикує отримати кулю в чоло чи фугас під автівку.

Щоправда, навряд чи сценарій "тікай, бо доженуть" буде втілений, однак стратегія тим і відрізняється від тактики, що передбачає усі - навіть найне­ймовірніші - варіанти розвитку ситуації.