Хлопчик, якому поставили діагноз: глухота IV ступеня, нині чує, розмовляє і мріє. І це диво сталося завдяки добрим людям і читачам "Пошти"

Учора вся редакція "Пошти" була заряджена позитивною енергетикою. І до цього абсолютно не доклали зусиль ні екстрасенси, ні якісь інші чаклуни. Її до нас приніс 8-річний львів'янин Григорій Вікторов. Коли він радісний, усміхнений переступив поріг редакції й чітко та голосно сказав: "Добрий день", у нас відразу потепліло на душі. Адже ще чотири місяці тому хлопчик був глухий, через що і з мовленням були проблеми. Нині він чує дуже добре, реагує на всі звуки й багато говорить, ніби намагається наздогнати втрачене.

Мрії таки збуваються

Коли у червні цього року "Пошта" опублікувала матеріал "Мамо, я тебе чую", ми вірили, що найзаповітніша мрія
8-річного Григорія  - почути мамин голос - збудеться, але, чесно кажучи, не думали, що так швидко. До цього маленького дива долучилося багато львів'ян, а також людей з різ­них міст, регіонів України. Деякі з них телефонували в редакцію й запитували, як справи у хлопчика. Тож нині ми поспішаємо всім повідомити: хлопчик, який у 10 місяців втратив слух (переніс гнійний менінгіт), нині знову чує. І тепер намагається надолужити усе, чого був позбавлений 8 років. Щоправда, це непросто. Спеціалісти кажуть, що зараз дитина почувається приблизно так, як європеєць, що потрапив, скажімо, в Китай. Вона чує мову, звуки, але нічого не розуміє. Так і Григорій. Він чує, але наразі багато чого ще не може зрозуміти. Хлопчик поволі звикає до шуму води з крана,  шкільного дзвінка, шуму машин на дорогах, людських голосів. Під час розмов він ще поєднує вміння читати по губах і зовсім нове для нього вміння чути голос співрозмовника. Але бачили б ви, який хлопчик щасливий, як вперто намагається повторювати слова, речення, відповідати на запитання. І бачили б ви, як світяться радістю очі його мами Діни. Коли навесні вона прийшла до нас просити допомоги у зборі коштів на операцію сина, в них було стільки болю, переживань і недовіри. Тепер це абсолютно інша жінка - щаслива, розкута, відкрита.

Слід визнати, що  дива з сином не сталося б, якби Діна здалася, змирилася з тим, що дитина буде глухою. Але вона прагнула, щоб її Григорій чув, нормально розвивався, став пов­ноправним членом суспільства, і заради цього пробила, здавалося, непробивну стіну. Діна за фахом - лікар, тож чудово розуміла, що до п'яти років у дитини розвиваються слухова та мовно-рухова системи. Якщо син до цього часу не навчиться говорити, то він уже практично ніколи не оволодіє мовою. Тож у трирічному віці, як тільки хлопчик почав усе розуміти, батьки міцніше затягнули ремені (у сім'ї троє дітей) і купили синові слуховий апарат за 1000 доларів. Через деякий час обласна спілка воїнів-інтерна­ціоналістів (батько хлопчика - учасник бойових дій в Афга­ніс­тані) купила кращий, цифровий за 2000 доларів, він краще передає звук. І запросили до сина сурдопедагога. З ним родині Вікторових дуже пощастило, вони познайомилися з прос­то унікальною людиною Тамарою Дунаєвською. Під керівництвом Тамари Михайлів­ни хлопчик не лише вивчив букви, звуки, до того ж шиплячі, а й навчився читати, рахувати, а головне... говорити! Що для дітей, котрі не мають слуху, здавалося нереальним. Медична комісія Київського ЛОР-інс­титуту, яка обстежувала Григорія перед школою, дійшла висновку: хлопчик може навчатися у звичайній загальноосвітній школі (!!!) Нині він навчається у другому класі Львівської  СШ №30. І тримається з  однокласниками на рівних, абсолютно не комплексує з приводу того, що наразі говорить гірше за ровесників. Мати каже, що це завдяки вчительці Ользі Нагребецькій.

Спасибі за небайдужість

Батьки хлопчика розуміли, що треба робити наступний крок - синові потрібна кохлеарна імплантація (вживлення штучного вуха). Лікарі зі столиці, обстеживши Григорія, дійшли висновку, що у 8-річ­ного хлопчика є шанс 100-від­соткового відновлення слуху (завдяки своєчасним діям матері й сурдопедагога - "Пошта"). Але для цього потрібно було 27 тис. євро. 

Родина Вікторових спершу не вірила, що їй вдасться зібрати такі гроші. Але світ, як кажуть, не без добрих людей. На заклик про допомогу відгукнулися вчителі, батьки учнів школи, в якій навчається Григорій, читачі "Пошти", знайомі та незнайомі люди. Спільними зусиллями вдалося зібрати майже 30 тис. грн. Ще 130 тис. грн на рахунок батьків Григорія перерахував благодійний фонд "Розвиток України". У серпні в Києві, в Інституті отоларингології ім. А. Коломийченка АМНУ хлопчика прооперували. Операцію робив відомий професор Олег Борисенко й вона була успішною. Григорію вживили імплант. Через місяць, коли він прижився, спеціалісти налаштували прист­рій: підібрали відповідну силу звуку тощо.

- Найбільше щастя було, коли ми приїхали додому, Григорій сидів за столом, спиною до крана і несподівано сказав:
"Мамо, ти відкрила кран. Я чую, як тече вода", - розповіла Діна. - До цього він ніколи не чув шуму води. Словами не передати цієї радості. Нам вдалося це зробити. І я від щирого серця хочу подякувати всім добрим людям, котрі підтримали нас у важкі хвилини. Це завдяки їхній допомозі наш син чує. Спасибі усім за небайдужість.

Київські спеціалісти твердять, що Григорій напрочуд швидко долає бар'єр, який віддаляв його від навколиш­нього світу. Але щоб він впевнено крокував далі, надолужив згаяне, потрібна щоденна кропітка праця. Діна пішла працювати на півставки, аби приділяти синові більше уваги. Двічі на тиждень він і далі займається з сурдопедагогом. Років через два-три, як кажуть фахівці, ніхто й не підозрюватиме, що у хлопчика колись були проблеми зі слухом, мовою. І ми дуже за нього раді.