Отець-доктор Юрій Щурко, керівник духовно-пасторального відділу УКУ, про те, чому Церква називає Богоявлення славнішим за Різдво, для чого і як треба споживати освячену воду та як підготуватися до душпастирських відвідин

Ось і прийшов до нас третій празник – Святе Водохрестя! Так ще в нашому народі називають свято Богоявлення, адже в усіх містах, містечках і селах, при кожній церкві здійснюється сьогодні освячення води на спомин того, що увійшовши у води Йордану, безгрішний Христос став солідарний усіма нами грішними, щоб визволити нас від усякого гріха. 

Віримо, що сьогодні через освячення води, через її споживання благодать Божа сходить на нас, аби освячувати нас у наших щоденних клопотах і буднях.

“Пошта” вітає усіх зi славним празником Богоявлення! Нехай Йорданська вода змиє всі тривоги, дарує мир у душі та навчить бачити Бога кожного дня у Його славі та любові до нас! 

– Отче Юрію, ми звикли називати Богоявлення “третім празником”, а його навечір’я “голодною (бідною) кутею”. Однак, у стихирах, які співалися впродовж цього тижня на богослужіннях, ми чули, що перший празник (Різдво) – світлий, а другий (Богоявлення) – славніший. Чому так?

– Йдеться про щораз більше одкровення, яке ми отримуємо і в якому пізнаємо, що справді означає “З нами Бог”. Бог, який не тільки воплотився і став людиною, але став поруч тих, які найбільш віддалені від Нього, відкинуті суспільством, нікому не потрібні, котрі на землі проживають своє пекло. Бо якщо Різдво відкриває наші духовні очі на світло, вказує як Бог хоче бути близько нас, то Богоявлення показує, наскільки близько – навіть з тими, у котрих Бога нема в житті, котрі є грішниками, котрі віддалилися від нього. І він хоче піти з ними усіма так далеко, як вони є. Аж до гробу, аж до смерті, аж до того, щоби Адама взяти за руку і вивести, як показано в наших іконах. 

Йорданська подія є унікальною, бо сам не маючи гріха, Христос став причасним людської природи, щоб зробити нас причасниками Божої природи, як каже апостол Петро. Бог відкривається нам від слави до слави, показує щораз більше свою любов. На Йордані  він стає солідарним з грішниками. Як писав один з богословів, що Він немов би у кармазин червоний зодягається, вступаючи в Йордан, який є повний мертвоти і гріха тих, що каються, щоби все це взяти на себе і витягнувши на хрест знищити своєю смертю. 

Покайтеся, бо наблизилось царство небесне!

– Чим є Йорданська подія в історично-богословському контексті? 

– Богоявлення, про яке ми читаємо у Євангелії, маємо розглядати у контексті служіння Івана Хрестителя і початку прилюдного служіння Ісуса Христа. Іван здійснював у своєму служінні пророцтво Малахії, що перед приходом Дня господнього Бог пошле на землю пророка Іллю. Йдеться про те, що Іван, як і Ілля, закликав до покаяння народ Ізраїля, народ, який вважав себе святим і вибраним. Іван  звіщав, що Месія вже серед них, але народ не готовий, хоч так довго чекав на Нього. Він  закликав їх до покаяння через хрещення в Йордані, що для них було шокуючим і неприйнятним, бо вони і так мали дуже багато ритуальних омивань, а те, що пропонував Іван було одноразове і, як правило, вживалося для того, щоб вводити в юдаїзм прозелітів, язичників. Предтеча немовби відлучає весь народ Ізраїля, а потім через покаяння назад його приймає. 

Це було дуже драстичним для юдеїв, бо треба було визнати, що вони є названі народом Божим, але не є ним по суті, по своєму життю, тому в смиренні мусять визнати свої гріхи, змінити своє життя, і в такий спосіб стати народом Божим, бо сама назва нічого не означає. Іван каже, що Бог може з каміння цього зробити собі дітей Авраама.

– Чому Ісус приймає хрещення від Івана? 

– Коли Ісус приходить на Йордан, то не потребує хрещення.  В Євангелії від Матея Він каже здивованому Іванові: “Облиш це, бо годиться сповнити всяку правду”. Тобто годиться сповнити все те, що Бог запланував. Ісус цими словами вказує, що не має особистого гріха, але на Йордані Він стає солідарний з тими, що каються. 

Йордан є черговим етапом відкриття того, як в Ісусі невимовно діє Бог, який в самім факті Його смирення і солідарності з відкинутими об’являє себе також як Отець і Святий Дух. Ми називаємо це Богоявленням, бо тут підкреслюється , що ця діяльність Ісуса, яка починається, це справа Бога, Пресвятої Тройці. Справа Бога, який сотворив світ, який хоче відкупити світ, який відпав від нього.

– Іван Хреститель закликав до покаяння, як це нині нас стосується?

– Сьогодні світ живе у двох великих ілюзіях, бо абсолютно не має уявлення про те, чого вчить Новий Завіт: в ілюзії прогресу – все в світі залежить від людини і в ілюзії платонізму – треба втекти від матеріального світу. 

Покаяння сьогодні означає прийняти світ, як великий дар Бога для людини, прийняти себе як образ і подобу Божу, як храм Святого Духа, зрозуміти що, або я можу бути подібний до свого Бога, або я перекреслюю плани Творця, плюю Йому в обличчя, повертаюсь до Нього спиною і стаю твариною. Говорити сьогодні про покаяння – це означає говорити про реальне і єдине майбутнє для людини, поставити її перед фактом, що Бог є Початок і Кінець, Альфа і Омега, що Він є Той, у котрому ми живемо і рухаємося, Він є Джерело і Начало життя, Він прийшов, щоб ми мали життя. 

Для того, щоб ми могли прийняти це життя, очевидно треба змінити спосіб свого мислення, змінити бачення цього світу і саме це означає грецьке слово покаяння. По-єврейськи воно ще означає поворот. Коли я йду хибним шляхом – маю радикально повернути. 

Сьогодні покаяння – єдиний спосіб залишитися людиною, нагода звільнити себе від усього чужого, що позбавляє нас нашої людськості і відкритися на Божу благодать, яка дозволить нам вирости до задуму свого Творця.

Вода, що дарує благодать

– Для чого ми освячуємо воду?

– Щоб подолати ці дві ілюзії:  освячення води показує, що все творіння є добре і від нього не треба втікати, що джерелом всякого прогресу, новизни  освячення є Бог, який входячи у води Йордану, стаючи як один із нас, освячує це творіння. Тому освячення води є для нас нагодою зрозуміти, що той, хто відкриває своє життя на Бога, також освячує самого себе. Коли Бог чогось торкається, воно стає святим, інакшим, переображеним, позбавленим тління. Водосвяття відбувається для того, щоб я торкнувся Бога і Бог освятив мене. 

– Побутує думка: хто першим набере освяченої води, той більше “отримає” її святості. Чи справді це так?

– Ці висновки, на мою думку, постали на основі п’ятої глави Євангелія від Івана, де йдеться про купіль, першим опустившись у яку після торкання її ангелом хворий видужував. Однак це Євангеліє розповідає насамперед як Христос зцілив чоловіка, який взагалі не міг дійти до купелі. У притчі про робітників, найнятих у виноградник, читаємо, що Бог дає всім однакову зар­плату: і тим, хто в кінці приходить, і тим, хто від самого ранку працює. Божий задум стосовно кожної людини є одинаковий – наше освячення, благословення, наш мир, який Він дарує через Ісуса Христа. 

Чи ми перші черпаємо з цього дзбанку чи останні – не має значення, бо це є причастя Бога, який є вічний і не вичерпується. Чи краплину, чи тонну води беремо, чи приносимо до храму і тут освячуємо, а принісши додому до неї доливаємо – це нічого не змінює. Бо діє Святий Дух і молитва. І навіть краплинка її має таку саму силу, як тонна. 

 “Перші будуть останніми, а останні першими”. Бог не ділить на тих, хто швидше, а хто пізніше прийшов, більше чи менше зачерпнув. Бог дивиться у серце людини. Якщо ми допускаємося таких примітивних думок, то це свідчить, що ми не замислюємося над тим, що відбувається. А відбувається Боже до нас сходження на переміну всього того, чого Бог торкається. Воно спонукає нас відкритися, щоб Він торкнувся нашого життя, щоб не втратити благодать, яку отримали в хрещенні, а щоб вона перемінювала, переображувала нас.

А робити фокус на тому хто, коли і скільки набрав води – це банально і страшно. Це показує, що ми вважаємо, що це “свято освячення води”, яка має якусь магічну дію. Вода не має жодного значення, якщо ми не розуміємо, що тим, хто освячує, є Бог. 

– Доведено, що водиця, як ще називають її, має багато особливих властивостей. Як правильно користати з неї, скільки її треба зберігати?

– Так, вона не псується і має багато інших особливих якостей. Але якщо ми не розуміємо джерела цього освячення і вона не стає для нас знаком подяки Богові за новизну, яку Він вносить у наше тління, а маємо її для здійснення якихось наших цілей, дрібних планів – це магізм, який завжди зведений до одного – використання Бога в своїх інтересах.

Ми беремо її на освячення домів, на зцілення душ і тілес, розуміючи, що через молитву і сходження на цю воду Святого Духа також просимо Бога про преображення наше внутрішнє. Вода є на споживання, на використання. Очевидно, що її можна розбавляти, добре, щоб ми її мали на освячення наших домів у всякій потребі. В часі небезпек, випробувань завжди можна окроплювати хату водицею, впродовж усього року. Але діє не сама вода. Діє насамперед молитва. Вода є зовнішнім знаком Божого оновлення, очищення нас. І ми посвячуємо воду не один раз у році, а кілька.

Це свято насамперед вказує на Боже до нас сходження, Божу солідарність з нами, Богоявлення, а не є просто празником освячення води. Це празник оновлення творіння. І тут йдеться про значно ширші поняття, як вода. Йдеться про саму речовину, бо всі ми, світ переважно складається з води, яка є символом і нашого життя, і переміни всього того, що має бути змінене. А просто налити її в пляшечку і тримати, як магічні речі, не відкриваючи себе на Бога, забуваючи, Хто є джерелом і освяченням цієї води і всього життя – означає відмовитися від тих дарів, які через неї можемо отримати.

Чекаємо священика

– За звичаєм найближчими днями ми очікуємо священика з душпастирськими відвідинами наших помешкань. Як до цього підготуватися?

– До душпастирських відвідин перш за все треба підготуватись внутрішньо. Якщо освячення води є знаком оновлення всього творіння, яке дарується нам через Ісуса Христа, то через освячення будівлі має прийти благодать в життя нашої родини. Але це відбувається насамперед через те, що ми самі стаємо храмом Святого Духа. 

Тому готуватися треба сповіддю, читанням Святого Письма, Євангелія. А з формальних речей: застелити стіл білим обрусом, який також є символом урочистості і чистоти нашого внутрішнього життя, поставити свячену воду, запалити свічку, яка є символом світла Христового, що просвічує нашу родину. Важливо пам’ятати, що такі зовнішні речі є тільки вершиною великої піраміди, фундаментом якої є наше глибоке внутрішнє духовне життя. 

Прибрана хата, застелений стіл, гарна ваза з водою, але якщо посудина мого серця є затухла моїми гріхами, а внутрішня храмина моя є занедбана, моє світло погасло і тільки темрява у мені, то все решта є тільки фарс, проти цього виступали пророки: “Пощо мені ваші жертви, якщо ваше серце далеке від мене”, – взивали вони від імені Господа. Якщо ми готуємо стіл, воду, але самі не хочемо ні освячення, ні переміни і повні темряви та гріха, якщо все це стало для нас просто ритуалом, який не є довершенням  всього того, що ми внутрішньо переживаємо, то це дуже тривожний знак.