Чому ми відзначаємо релігійні свята і в чому полягає їх справжня суть

Ми вже трохи втомилися від свят. Як-не-як пережили три дні Різдва – удома з родиною, в гостях, з друзями, на роботі… І ось уже підходить Старий Новий рік, а за ним – Йордан… І знову святкуватимемо. Іноді постає питання: “Де ж то набрати тої сили і витривалості, аби пережити свята?”

Дожилися – нас свята втомлюють. А може, ми щось не те чи не так святкуємо?.. Чи не підміняємо нашу внутрішню потребу духовно зростати через свято спочатку виснажливими приготуваннями, а тоді важкою “повинністю” скуштувати спочатку 12 святвечірніх страв, тоді – різдвяних наїдків та ще “пляцків”, та ще у кожній хаті?.. Чи не загубили ми за тим усім чогось радісного і сокровенного – того, чого так із нетерпінням очікували в дитинстві: радості зустрічі з чимось неземним?..  А тому по завершенні свят маємо відчуття, що десь із ними розминулися, що за всіма звичаями та стравами не відчули самого чару Різдва. 

“Бо прийдуть до тебе три празники в гості…”, тож маємо ще час поколядувати й пережити справжню радість свят. 

На образ і подобу…

Як розповів “Пошті” викладач Українського католицького університету, кандидат філософських наук отець Олег Шепетяк (на фото), Різдво Христове – це не тільки свято, яке урочисто відзначаємо, додержуючи різних традицій. Це перш за все важливий момент історії спасіння. Бо в Різдві Христовому сповнилася та обіт­ниця, якої, згідно з Біблією, чекало все людство від часу створення. Людина, яка впала у гріх, піддалась спокусі, мала надію на спасіння, що могло прийти тільки від Бога, бо людина своїми силами побороти цю спокусу не спроможна. 

“Різдво Христове – це  подія, коли Христос воплотився, прийняв людську природу, при чому не тільки конкретної історичної особи Ісуса, але й усього людства і тим самим спас людину від гріха і його наслідків. Тому Різдво є для нас важливим святом літургійного року, яке оспівуємо в своїх молитвах, у нашому обряді та в колядках. Але  головне, чому ми святкуємо Різдво, – це спомин події, коли Христос прийняв людську природу і тим самим реалізував найглибиннішу сутність людини як образу Божого”, – пояснює священик

Отець Олег звертає нашу увагу на те, що людина створена на образ Божий, яким їй дані всі ті задатки, які вона повинна реалізувати, уподібнюючись до Бога, щоб осягнути ще й подобу Божу, як було сказано на початку Святого Письма: Господь виявив бажання створити людину на свій образ і подобу . 

“Тому в Різдві Христовому ми переживаємо кульмінаційний момент історії спасіння. Саме тому ми вітаємося в різдвяний час “Христос рождається! – Славімо Його!”. Це означає, що Він рождається щомиті в нашому серці”, – каже отець Олег. 

Якщо замислитися, то сама українська мова допомагає зрозуміти сутність нашого святкування: “свято”, “святкувати”, “освячувати”, “ставати святими”. Зі слів священика, релігійне свято створювалося, формувалося для того, аби допомогти людині глибше переживати різні моменти історії спасіння і тим самим освячувати себе. “Релігійні обряди і форма святкування, що вкоренилася у нашій традиції, – це вираз богословського духа у культурі й традиції нашого народу. Тому наші святкування – богослужіння у храмі, колядки, звичаї – наближають нас до цієї події, яку відтворюємо в своїй пам’яті, і тим самим освячують людину”, – наголошує священик. 

У пошуках божественного

Знаємо, однак, з курсу історії та культурології, що святкувати людина почала задовго до християнства. Кожна релігія, культура створювали свої свята, і вже у первісних суспільства людина знаходила привід для свята, певними ритуальними діями намагалася його відзначити. 

Як каже отець Олег, людина створена на образ Божий, у неї вкладена частинка божества, тому вона завжди у пошуках божества. Той потяг до божественного є природним. Людина не завжди реалізовує цей потяг, але він завжди в ній пробивається. На ранніх етапах свого існування людство ще не мало повноти божественного об’явлення, але шукало те, що наближувало до Бога. 

Що і як святкуємо – такими  ми і є 

Те, що і як ми святкуємо, визначає, ким ми є, куди рухаємося, що в нашому житті є святим. “Якщо ми святкуємо Різдво чи Пасху, то це означає, що ці речі для нас є важливими, формують у нашій душі відповідну духовну поставу. Якщо ми святкуємо Новий рік і Перше травня, то перебуваємо на зовсім іншій духов­ній платформі. Якщо урочисто святкуємо Гелловін чи щось подібне, то це породжує нову культуру і нове суспільне пережиття релігійності. Немає такої сфери в житті людини, яка не була б пов’язана з релігійністю”, – зазначає священик.

З його слів, кожна ідеологія базується на святах і визначає, що маємо святкувати. “Радянська ідеологія намагалася замінити сформовані століттями традиції святкування нашим народом Різдва, Великодня, інших свят своїми. Дати щось інше, компенсувати саму потребу свята. Але те, що ця ідеологія не встояла, свідчить, що люди потребують не так самого святкування, як духовного підґрунтя, яке в ньому виражається”, – певен він. 

Однією з причин того, що свята нас втомлюють замість підносити, заряджати новими силами, священик називає те, що ми ще не відійшли від радянщини, коли в умовах тотального дефіциту свято зводилося до того, аби скуштувати чогось кращого. 

“В радянський період витіснялося духовне пережиття свята, його старалися чимось замінити. Якщо весь матеріалізм тримався на матеріальності, то відповідно і свято переходило в матеріальну площину. Наш народ нині відроджує ті давні духовні традиції глибинного святкування, але напевно цей шлях буде ще дуже довгим. Однак неможливо відродити все стовідсотково. Ми будуємо нові форми святкування і пережиття свята. Ми не маємо продуктової кризи, щоби робити собі свято за столом. Сьогодні маємо радше кризу духовності, яку можна подолати, з одного боку, відродженням давніх духовних традицій, а з іншого – створенням нових традицій глибинного духовного святкування, які наближатимуть нас до сутності свята”, – наголошує отець Олег. 

Аби свята не втомлювали

Людина, яка живе насиченим життям, досить швидко втомлюється від нічогонероблення, запитуючи: “Скільки можна святкувати?” Однак таке уявлення, що свято є, аби нічого не робити, докорінно неправильне. Можливо, це пережиток минулого, бо ж слово “праздновать” означає  “нічого не робити”. Священик наголошує, що кожне свято,  кожна неділя є днем Господнім, тому в ці дні християнин має бути активним, але не на свою користь, а на благо Боже, шукати способів власного духовного зростання через молитву, читання слова Божого, духовної літератури, через добрі справи. 

На жаль, однією з ознак нашого часу є десакралізація свята, коли навіть свята з глибокою релігійною суттю щораз більше зводяться до побутових речей, звичаїв, подарунків. “В епоху глобалізації, коли традиції різних народів змішуються, стирається національна ідентичність і в царині релігійності. Розвиток промисловості та ринкової економіки, невід’ємною частиною якої є потужна реклама, нав’язує нам образ Санта Клауса, що є радше брендом, аніж справжнім святим, який мав би нас наближувати до Бога.  Протистояти цій глобалізації украй важко, але значно більшою проблемою є зменшення ролі сім’ї у вихованні дітей. Тільки сім’я здатна передати глибокі духовні й національні традиції, тільки в сім’ї діти можуть зростати в своєму етносі як чомусь важливому для себе! В умовах, коли батьки не завжди знаходять час, щоби присвятити його дітям, а свою увагу і піклування про них звикли виражати переважно матеріальним способом, дітей виховують телебачення, інтернет. І це формує покоління рабів реклами, які стають споживачами цієї культури і не спроможні самостійно розбудовувати іншу – ту, що є автентичною для нас”, – зазначає отець Олег. 

Кожне свято спонукає нас відтворити ті історичні події не тільки у своїй пам’яті, а й пережити їх у своєму серці. Кожне Різдво є новою актуалізацією народження Христа в нашому серці, щоб, коли ми вітаємося “Христос рождається!”, це було не просто традицією, а словесною формою вираження нашого духовного пережиття, того що відбувається в нашому серці.