Нині нам важко зрозуміти, як це стільки років молити Бога про дитину, на старості літ отримати цей дар, аби, коли їй виповниться три роки, віддати її в Храм на виховання. У пам’ять про цю подію сьогодні Церква вшановує празник Введення у Храм Пресвятої Богородиці, це свято є одним із 12-ти найбільш шанованих у літургійному році.
Про цю подію нічого не згадує Євангеліє, його основою, як і празника Різдва й Успіння Божої Матері, є передання Церкви й апокрифічні книги, передусім Протоєвангеліє Якова і Псевдоєвангеліє Матея “Про Різдво Пречистої Діви Марії”. Із них довідуємося, що батьки Марії – святі Йоаким і Анна – будучи бездітними, дали обіцянку: якщо у них з’явиться дитина, то віддадуть її на службу Богові. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм донечку. І коли їй було три роки, то батьки привели її до Храму і віддали під опіку первосвященика Захарії, батька святого Івана Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала багато років, доки, як доросла дівчина, не була заручена зі святим Йосифом.
Для християн цей празник є введенням у нову історію спасіння, тож невипадково під час служби Божої маємо вже нагадування про Різдво Христове, а саму Богородицю Церква величає у піснеспівах як Пречистий Храм Господа.
У народному календарі це свято замикає осінній цикл і починає зимовий – від Введення і до Благовіщення не можна рухати землю, щепити дерева. Вважалося, що, як і на Новий рік (а також на Різдво і на Великдень), той, хто перший прийде цього дня до хати, той буде першим “полазником”, себто тим, хто приносить добро чи якесь лихо. Зокрема, не бажано цього дня “ходити по хатах” жінкам, особливо старшим.
Недобрим знаком вважалося й те, коли хтось приходить на позички. Загалом же намагалися провести цей день у мирі й злагоді, без сварок і якихось негараздів, адже: “Яке Введеніє, таке і щоденіє”