Сьогодні, 4 грудня, християни східного обряду вшановують празник Введення в Храм Пресвятої Богородиці

Нині нам важко зрозуміти, як це стільки років молити Бога про дитину, на старості літ отримати цей дар, аби, коли їй виповниться три роки, віддати її в Храм на виховання. У пам’ять про цю подію сьогодні Церква вшановує празник Введення у Храм Пресвятої Богородиці, це свято є одним із 12-ти найбільш шанованих у літургійному році. 

Про цю подію нічого не згадує Євангеліє, його основою, як і празника Різдва й Успіння Божої Матері, є передання Церкви й апокрифічні книги, передусім Протоєвангеліє Якова і Псевдоєвангеліє Матея “Про Різдво Пречистої Діви Марії”. Із них довідуємося, що батьки Марії – святі Йоаким і Анна – будучи бездітними, дали обіцянку: якщо у них з’явиться дитина, то віддадуть її на службу Богові. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм донечку. І коли їй було три роки, то батьки привели її до Храму і віддали під опіку первосвященика Захарії, батька святого Івана Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала багато років, доки, як доросла дівчина, не була заручена зі святим Йосифом.  

Для християн цей празник є введенням у нову історію спасіння, тож невипадково під час служби Божої маємо вже нагадування про Різдво Христове, а саму  Богородицю Церква величає у пісне­співах як Пречистий Храм Господа. 

У народному календарі це свято замикає осінній цикл і починає зимовий – від Введення і до Благовіщення не можна рухати землю, щепити дерева. Вважалося, що, як і на Новий рік (а також на Різдво і на Великдень), той, хто перший прийде цього дня до хати, той буде першим “полазником”, себто тим, хто приносить доб­ро чи якесь лихо. Зокрема, не бажано цього дня “ходити по хатах” жінкам, особливо старшим. 

Недобрим знаком вважалося й те, коли хтось приходить на позички. Загалом же намагалися провести цей день у мирі й злагоді, без сварок і якихось негараздів, адже: “Яке Введеніє, таке і щоденіє”