Отець-доктор Ігор Бойко, – про солідарність з інфікованими, християнське розуміння хвороби, моральні цінності та нагоди, які пропонує нам Різдвяний піст

За останні десятиліття абревіатура ВІЛ/СНІД увійшла не тільки в інформаційний простір, а й у життя багатьох українців, стала для них страшним діагнозом. Адже за темпами поширення вірусу імунодефіциту людини Україна посідає перші місця в Європі та світі. Сьогодні, 1 грудня, світова спільнота численними заходами та акціями  відзначає День боротьби зі Снідом, у різний спосіб виявляючи свою солідарність з ВІЛ-інфікованими. Напередодні про те, що таке солідарність з ВІЛ-позитивними чи хворими на СНІД, чим є хвороба в житті людини, чому Бог її допускає, чому маємо таку невтішну статистику та як змінити ситуацію, що склалася, “Пошта” запитувала керівника Школи біоетики УКУ, доктора морального богослов’я, члена-кореспондента Папської Академії Pro Vita Ігоря Бойка.

– Отче, що значить бути солідарним з хворим чи інфікованим?

– Солідарність – це не відкидати цих людей, не тицяти в них пальцем, кажучи, що вони є такими, бо обрали не той життєвий шлях, не  так поводилися. Христос найбільше часу був серед грішників, як Він сам каже до книжників та фарисеїв, що блудниці і митарі випередять їх у Царстві небесному. Христос, каже, що прийшов, аби бути серед грішників, бо хворий потребує лікаря, а не здоровий. Тому нас, як християн, Церква вчить усіляко допомагати цим людям, а не осуджувати їх. Можливо, осуду потребує спосіб життя, який вони провадили. Важливо вміти побачити гідність цих людей, подати їм медичну і духовну допомогу, не боятися їх і молитися за них. Гірше, якщо ми будемо вказувати на них пальцем, як колись на прокажених, і “викидати” із суспільства. Вони не становлять загрози чи небезпеки, звичайно, за умови дотримання певних правил. 

– У церковному переданні та в недавній історії знаходимо чимало розповідей про людей, яких нині вважаємо святими, котрі йшли до прокажених, допомагали хворим під час чуми. Наприклад, святий Франциск чи мати Тереза. Чи це та постава, якої від нас вимагає Євангеліє?

– Ці святі й  ті, хто зараз  працює із хворими, лікарі, ризикують своїм життям і здоров’ям, аби послужити іншим, аби врятувати життя ближнього чи покращити його. Вони це роблять не тому, що не цінують свого життя і здоров’я, а навпаки –добре розуміють його цінність, тому йдуть на такий крок, аби допомагати тим, хто цього потребує. Тому не можна трактувати це як легковажність чи як гріх самогубства, бо, як казав Христос, нема більшого блага, ніж коли хто рятує життя іншого навіть ціною власного, бо “що зробили одному з найменших, мені зробили”.  

Культура проти життя

– Чому ми маємо таку сумну статистику?

–  Нам нав’язують певний спосіб сприйняття дійсності. Молодь штовхають до легкого, легковажного, навіть аморального життя. Подивіться, приміром, рекламу будь-якого продукту чи будь-який музичний кліп. Сьогодні пропагується культура, яка кілька десятиліть тому була абсолютно неприйнятною. Ідеологія краси тіла, ідеологія пристрасті  заполонила інформаційний простір. Питання в тому, наскільки ми вважаємо це правильним, нормальним і чи вміємо від цього відмовитися.

– Найближчими днями пройде багато акцій. Напевне буде серед них і вже традиційна роздача презервативів, навіть у школах. На вашу думку, це адекватні заходи проти поширення  СНІДу?

– Ми часто не усвідомлюємо, що робимо, коли роздаємо презервативи, особливо школярам. Так пропагують  культуру проти життя, культуру, за якої можна мати часті статеві стосунки з будь-ким, будь-коли. Не йдеться ні про любов, ні про вірність, ні про відповідальність. Нівелюються цінності, почуття, бо що частіше ти використовуєш презерватив, то більше маєш “стосунки”, а не почуття, не любов. А якщо цей засіб не спрацював? Ніхто не  винен – підвів засіб. Ми не чекали дитини, ми не готові, треба робити аборт. Це логіка проти життя – не допустити  зачаття. А якщо вже так сталося, не дати йому розвиватися. 

– Чи використання презерватива захищає від ВІЛ-інфекції? 

– Не стовідсотково! Його використання тільки зменшує ризик інфікування! Якщо людина має часті статеві стосунки з багатьма партнерами, не виключено, що може бути серед них хтось інфікований, тож існує ризик, що при енному статевому контакті, навіть з використанням презерватива, можна наразити життя своє, а часом і своїх рідних (хтось має дружину чи чоловіка) на небезпеку. 

– Тобто інформація про “ґумову броню” є неправдивою чи щонайменше неповною?

– Це бізнес, великий бізнес.  І коли хтось – представник Церкви чи просто свідома особа – починає проти цього виступати,  йому закидають пуританство, погрожують, висмію­ють. Понад те, в Україні щороку збільшується кількість пар, які не можуть мати дітей: надмірне вживання спиртного, раннє статеве життя, аборти, куріння, забруднене довкілля… Як вирішення проблеми сьогодні не тільки пропонують, а й нав’язують штучне запліднення, яке призводить до багатьох інших моральних проблем – створення “зайвих” ембріонів, заморожування, знищення їх. Про це ніхто не говорить, бо на цьому заробляють шалені гроші. Невигідно представляти інші правдиві, правильні цінності. 

– Яка відповідь на проблему СНІДу, на вашу думку, є адекватною?

– Належно виховувати своїх дітей. Пояснювати, яка ціна і які наслідки може мати таке життя, пропонувати свої цінності. Виховувати розуміння того, що закоханість – це добре, вона переростає в романтичні стосунки, але статеві стосунки мають бути в подружжі, бо ти маєш бути готовим прийняти їх наслідки – плідність, зачаття і виховання дитини, відповідальність за іншу людину. 

Якими є наші діти і те, яким буде майбутнє України, залежить від того, якою сьогодні є українська сім’я. Якщо діти в ній отримують тепло, увагу, любов, розуміння, добрий приклад, то не думаю, що вони так легко піддадуться спокусам, які їм пропонує нинішній світ, – наркотики, спиртне, розпусне життя… Якщо цього дитина в сім’ї не має, не отримує відповідей на свої запитання, то неодмінно знайде їх у іншому місці. Така дитина має знижену опірність: можна спробувати, за один раз нічого не станеться і за ще один, і за ще… 

Чому люди хворіють

– Хвороба – це наслідок духовних проблем?

– Бог не хоче нам зла. Людина сама, своєю поведінкою, своїм способом мислення, своїми вчинками, робить собі зло. Кожен із нас має великий дар – свободу, може вибирати між добром і злом, має здатність думати, аналізувати своє минуле і проектувати майбутнє. Кожен несе моральну відповідальність за те, що робить. Сьогодні у світі комп’ютерів, новітніх технологій людина хоче мати все й одразу, але не може втрачати своєї людської гідності та забувати, що вона створена на образ і подобу Божу.

–  Чи можна сприймати хворобу як покарання?

– Ми не можемо трактувати Бога як поліцейського, який пильнує, хто що зробив, і “роздає” покарання. Бог милосердний, але й справедливий. Часом тілесні страждання Він посилає на упімнення, покаяння і навернення. А часом і праведний Йов страждає…  

Коли ми нарікаємо: за що, чому мені випало таке випробування, то забуваємо, що Бог взяв на себе наше людське тіло зі всіма його немочами і стражданнями і з хресного дерева каже, що розуміє нас, бо був на нашому місці: “Я знаю, що таке фізичний біль, страждання, бо мене також били, катували, розпинали. Я перейшов через біль і страждання, щоб бути з тобою солідарним в часі твого страждання”.  

І навіть якщо хвороба є невиліковною, Він дає нам розуміти, куди веде це життя: смерть – кінець лише земного шляху. Треба намагатися усвідомити, що я маю з цієї хвороби  взяти. Може, вона є сигналом – зупинися, зміни своє життя, бо інакше можеш передчасно померти! Ти відповідальний за ті наслідки, які маєш. Може, в тебе є сім’я, діти… То чи варто йти з життя так скоро, якщо можеш для них ще так багато добра зробити? 

– Статистика свідчить, що ми часто легковажимо своїм здоров’ям, знаходячи для цього багато виправдань. Як це змінити?

– Ми живемо лише раз, і дуже багато залежить від нас самих. Може, час проаналізувати, який спосіб життя я проваджу, коли востаннє ходив з дітьми на прогулянку до парку, скільки часу присвячую перегляду телепередач чи іграм на комп’ютері, як часто ходжу з дружиною на каву. А може, моя родина хоче більше спілкуватися зі мною? 

Час змінюватися

– Цього тижня ми вступили у Різдвяний піст. Як маємо його прожити, аби щось змінити у своєму житті?

– Піст – час молитви, застанови: це життя дав мені Бог, як і все, що маю у ньому. Як сповнюю свою місію, до якої Він мене покликав? Наскільки щиро це роблю? Чи приносить воно мені мир і радість? Чи не шкодить це іншим людям? Чи заробіток є виміром мого призначення? Чи те, що я роблю, дає мені справжнє щастя? 

Може, я не завжди був добрим батьком чи матір’ю, чоловіком чи дружиною, може, в стосунках із підлеглими був несправедливим… Піст – це й нагода сказати: “Дякую Тобі, Боже, що маю це життя. І якщо у ньому щось не так, дай мені сили це змінити, аби сповна відчути радість Різдва”. 

– Від чого варто відмовитися під час посту?

– Найважливіше визначити, що мене найбільше віддаляє від ближніх і від Бога. Варто принаймні спробувати знайти силу відмовитися від тих речей, на які витрачаємо забагато часу (інколи самі жалкуємо про це), приміром, від комп’ютера чи телевізора. 

Важливо навчитися не втрачати з поля зору інших людей, намагатися не тільки відмовитися від чогось, а постановити зробити щось добре. Може, хто давно не був у своїх батьків чи рідних, не бачився зі своїм похресником ще від хрестин?.. От вам і нагода поспілкуватися з ними. Може, поряд є хтось, кого варто відвідати, принести якого гостинця, потішити словом...