Кожен школяр знає, що у часи розквіту імперії майже чверть атласу була пофарбована у рожевий колір. Це наочно демонструвало, як далеко простягалася влада Британії. Однак навіть цей промовистий факт применшує досягнуту країною міць. Нове дослідження показало, що у різні історичні періоди британці вторгалися майже в 90% країн світу. Аналіз історії близько 200 країн виявив усього 22 держави, що ніколи не переживали британської навали. У цю вибрану групу входять як віддалені країни – наприклад, Гватемала, Таджикистан, – так і порівняно близькі, як-от Люксембург.

Не є секретом, що освіта починається із навчання читанню. Попри це, мало хто задається питанням, що ж із психічної точки зору відбувається тоді, коли ми навчаємося цього. Чимало педагогів підходили до цього питання із погляду планування навчальної методики: як краще навчати – по складах або ж потрібен загальніший підхід? Слід чекати, поки дитина сама проявить бажання вчитися, або ж краще нав’язати його? І який засіб для цього буде кращим? Гра? З картинками? Але техніка та методика не єдині, що сприяють вирішенню цієї проблеми. Для психоаналізу питання читання постає з погляду бажання, афекту та вибору об’єкта. Тут виникає щось абсолютно незвичне. Стосується воно того особливого моменту, коли ми розуміємо, що означає “читати”. Для більшості ця мить проходить непоміченою… Якою б не була методика, виникає щось на кшталт спалаху світла і люди починають розуміти, що таке “читати”. Настає момент, коли слова вже не розпадаються на букви, а їх дешифрування супроводжується чітким уявленням. Але хто ж про це пам’ятає?

Половина з усіх зірок, які коли-небудь існували, виникли дев’ять-одинадцять мільярдів років назад. Відтоді темпи появи нових зірок різко скоротилися. Якщо тенденція зберігається досі, то 95% зірок, які мусили б існувати у Всесвіті за весь час його існування, зародилися у минулому. Схоже, наш Всесвіт видихається. І всього через кілька мільярдів років можна буде поспостерігати за народженням останньої зірки. Якщо, звичайно, людство проживе так довго.

Поки світ азартно спостерігає за Бараком та Міттом, іншим цьоготижневим виборам мало хто надає уваги. Мова йде про вибори, на яких Сі має змінити Ху. Найбільші вибори, на яких ніхто (із звичайних громадян) не голосує, позначаться на нашому житті ніяк не менше, аніж голосування, під час якого визначатимуть, хто засяде в Білому домі на наступні чотири роки. Навіть зараз, коли Сі Цзіньпіна мають затвердити наступником Ху Цзіньтао на посаді голови КНР, ми мало що знаємо про його погляди. Кажуть, Китай із політичного цинізму більше був би задоволений перемогою Ромні (оскільки Обама відновив імідж Америки у світі). Але ми навіть не знаємо, чому нам слід надавати перевагу одному китайському лідеру, а не іншому.

Ну так ось. Як ми тут уже говорили, і як стверджували усі справжні друзі Америки, на відміну від того, що до останньої хвилини передрікали теоретики “напруженої боротьби”, “принципового протистояння” і фінішу “ніс в ніс”, Обама виграв, до того ж – із великою перевагою. Це перемога обачної людини із блискучою харизмою. Це поразка неодарвіністів, які вважають, що у кризові часи бідним залишається лише страждати та вмирати. Американський народ показав, що йому не потрібні прибічники соціальної війни усіх проти усіх. Слід бути переконаним песимістом, абсолютно не вірити в цю велику країну і не розуміти глибини її поривів та державних механізмів, аби дійсно повірити у те, що вона готова віддати себе у руки губернатора, який накопичив статки, граючи із законами в податкових гаванях.