Державна концепція прискореного розвитку сприяла досягненню Китаєм економічного добробуту, що стало основою єдності народу. Це також відіграло значну роль у створенні могутності сучасного Китаю. Але після 30 років швидкого економічного розвитку слід уповільнити ходу, озирнутися, замислитися. Що ж зробило наше життя менш щасливим, що ж ми розгубили у цих перегонах? Сьогодні Китай і, зокрема, еліта суспільства повинні докласти всіх зусиль, аби втілити в життя концепцію “людина і народ – понад усе”. Якщо конкретно, державні органи мають припинити керуватися виключно економічними даними, нерідко при цьому діючи на шкоду інтересам мешканців країни. Наш народ у свою чергу повинен позбавитися матеріалістичного стилю життя. Йдучи за покликом серця, слід реформувати устрій; поважаючи та продовжуючи традиції, треба бути культурними людьми. Побудова в Китаї XXI століття гармонійної, збалансованої архітектури розвитку і є китайським шляхом до щастя.

А як же печально відомий “ефект CNN” (або ж його сучасний родич “ефект YouTube”)? Він полягає у тому, що лавина інформації в ЗМІ та інтернеті може змусити діяти політичних лідерів тоді, коли вони хотіли б залишитися осторонь. Наукові дослідження цього питання стверджують, що такий ефект насправді вельми незначний і обумовлений багатьма факторами. Висвітлення у ЗМІ може впливати на ухвалення рішень, коли політичні керівники ще не визначилися; але у засобів масової інформації мало шансів змінити їх погляд на певний порядок дій, якщо політики переконані у його правильності. Іншими словами, коли очевидно, що краще залишитися осторонь під час якогось конфлікту, моторошні і сенсаційні репортажі у ЗМІ чи кадри на YouTube не переконають лідерів держав у необхідності діяти.

Спонтанний рух може проіснувати насправді довго лише у тому випадку, якщо його підхоплять лідери – або з середини, або поза його межами. Учасники “Окупуй Волл-стріт” не хотіли обирати лідерів, які могли спрямувати їх протест у потрібному напрямку, перетворивши рух в інструмент політичного тиску. Так вони дозволили людям забути про себе. І навіть поліцейські репресії, яких зазнав рух пізніше, не сколихнули суспільну думку. Але чи можна сказати, що “Окупуй Волл-стріт” завершився провалом? Я так не думаю. Справа в тому, що його учасники поставили на перший план два головних питання, на які повинен зважати кожен політик під час вирішення будь-якої кризи. По-перше, це підзвітність, яка означає, що ніхто не може уникати відповідальності за свої вчинки чи рішення. По-друге, це рівність можливостей, бо якщо кожен член суспільства не матиме можливостей для самореалізації і досягнення бажаного рівня життя, демократія переживатиме кризу.

Під час тестів у школах та на вступних екзаменах у виші школярі із низькими доходами, темношкірі та латиноамериканці постійно відстають від заможніших білих чи азіатів. Ця різниця зберігається попри десятиліття досліджень та робіт, присвячених її з’ясуванню та скороченню. Одна із теорій припускає, що студенти, чиї дідусі чи бабусі мали вищу освіту, завжди показують кращі результати. Виходить, що тести несправедливо ставлять у невигідне положення людей, які йдуть у коледж першими в сім’ї.