“Так, Ромні справді показав себе краще, ніж очікувалося. Обама тільки захищався та ще й був гірше підготовлений. Але розмови про те, що перший “отримав перевагу”, а другий “здав” або навіть “зазнав краху”, спроби зробити із цих дебатів “подію” чи різкий “поворот”, який ставить знак питання у результатах виборів, – усе це свідчить про дивне нерозуміння виборчого механізму. Президентські вибори в Америці є чудернацькою системою, голосування за якою відбувається окремо у кожному штаті, а не в масштабах цілої країни. Фактично число виборів досягає 51 (за кількістю штатів плюс округ Колумбія). На них визначають не ім’я майбутнього президента, а 538 виборців, які згодом зберуться в колегію й обиратимуть главу держави. Кожен штат має право на неоднакову кількість виборців (це число дорівнює кількості парламентарів від штату у Палаті представників та Сенаті). Наприклад, Південна Дакота має трьох, а Каліфорнія 55-х. Існують штати (та ж Каліфорнія), у яких демократи вже давно мають таку перевагу, що ні Обама, ні Ромні туди не їздять, грошей на них не витрачають і практично не говорять про них. Битва розгортається навколо невизначених штатів, де шальки терезів можуть схилитися в ту чи іншу сторону”.

“У списку, який укладає Шведська академія на початку кожного року, зазвичай є до 350 імен письменників. У квітні перелік скорочують до 15-20 імен, а згодом ще раз – до п’яти кандидатів, із яких у жовтні члени академії більшістю голосів обирають одного… 

Шведська академія змушена застосовувати хитрощі, аби публіка не здогадалася, хто ж отримає премію. Так, люди, які беруть участь у відборі, замість імен письменників використовують кодові назви, а коли читають твори кандидатів, обгортають їх книжки фальшивими обкладинками, аби збити зі сліду охочих дізнатися ім’я лауреата завчасно”.

“Я не вбиваю, не краду, не вірю”. “Не віриш в Бога? Ти не один”. Перші атеїстичні рекламні щити із такими фразами нещодавно розмістили в місті Любліні. Невдовзі вони мають з’явитися на вулицях інших польських міст. Ініціатива атеїстів є відповіддю на акцію “Хрестовий похід із вервечками”, в рамках якої у великих містах встановили 200 білбордів із закликами до молитви. Кампанія зі щитами – прихід до нашої країни методів, якими віднедавна користуються атеїсти, агностики і раціоналісти західних країн. Усе почалося 2008 року, коли британська письменниця Еріан Шерін, мандруючи Лондоном, помітила рекламу на автобусі. Це була цитата зі св. Луки: “Як прийде Син Людський, то чи знайде він віру на землі?”. Шерін, переконана атеїстка, зацікавилася оголошеннями, які в громадському транспорті розміщують протестантські організації. Деякі із них відсилали на сайт JesusAid.org, тому жінка вирішила зайти й на нього. Там вона помітила застереження: всіх, хто заперечує вчення Христа, чекають вічні муки в пеклі. Ці слова зачепили письменницю за живе й вона вирішила діяти… 

У 2009 році в лондонському метро і на 800 автобусах на території всієї Британії з’явилися плакати: “Схоже, що Бога немає. Так що не хвилюйтеся і радійте життю”. Акція поширилася на Італію, Іспанію, Німеччину, Канаду, Австралію. Наприклад, у Генуї прямували автобуси із написами: “Погана новина: Бога немає. Хороша новина: Бог нам не потрібен”… 

Деякі християни навіть хвалили акцію. Наприклад, британські методисти висловили Річарду Докінзу* подяку за “його негаснучий інтерес до Бога і заохочення людей до роздумів на цю тему”, адже “така кампанія стане по-справжньому доброю справою, якщо допоможе людям задатися ключовими питаннями про своє життя”.

*Річард Докінз – еволюційний біолог, автор книжок “Егоїстичний ген”, “Бог як ілюзія”; чи не найвідоміший публічний атеїст у світі, учасник описаної кампанії – “Пошта